Слава ЗСУ!

44. На мене кажуть — Келебек

Якщо не помиляюся, був час вечірнього намазу. В порозі — гонець. Він розповів: падишах оголосив змагання. З превеликим задоволенням, мій падишаху, хто відтворить коня краще за мене!

Однак завдання зробити малюнок виключно в чорних тонах, не змішуючи кольори, мене спантеличило. Чому ми не можемо користуватися фарбами? Хіба я не наймайстерніший у кольорах? Хто вирішуватиме, який малюнок найкращий? Я спробував розв'язати язика кремезному дитяті з рожевими вустами, котре пригналося з палацу, й здогадався, що за цією справою стоїть головний маляр, майстер Осман. А він, певна річ, розуміє, який я обдарований, і з-поміж усіх своїх видатних учнів найбільше любить мене. Тут немає жодних сумнівів.

Отож, удивляючись у чистий аркуш, я став оживляти в себе перед очима скакуна, який би сподобався й моєму вчителеві: поставу, погляд, норов. У мого коня обидві передні ноги повинні бути випнутими гору, щоб гармоніювати в красі одна з одною, — так зображав коней дванадцять літ тому майстер Осман: рухливими й водночас статичними, і такі зображення завжди тішили око падишаха. Цікаво, якою буде нагорода? Скільки виплатять золота? А як малював коней Мір Мусаввір? Як їх малював Бехзат?

Ідея зображення, що народилася в моїй голові, була настільки блискавичною, що я й не встиг осмислити її, а моя навіжена рука вже схопила пензель і почала виводити ніким досі не баченого, неперевершеного скакуна з його передньої лівої ноги, викинутої в повітря. Миттю з'єднавши ногу з тулубом, я сміливо, швидко й з наснагою провів дві дугасті лінії, що окреслювали тулуб тварини, якби ви їх побачили, то сказали б, що то була рука талановитого каліграфа, а не художника. Я приголомшено дивився на свою руку, яка немов вислизнула від мене й була не моя. Ці неперевершені вигини, це повне розкішне черево, міцні груди й лебедина шия — зображення в обрисах — можна вважати завершеним. Господи, який я обдарований! Поки спостерігав за своєю рукою, вона сама по собі нагородила дужого й щасливого скакуна розумним лобом, відкритим ротом, храпом, домалювала йому вуха. Я провів ще одну лінію, неначе виписав літеру — матінко моя, поглянь яка вона радісна, я тихо засміявся. Від дугоподібної бездоганної шиї скакуна, гідного шаха, я опустив калям до сідла. Моя рука виводила сідло, а я з гордістю дивився на мого коня, що вже набув чітких обрисів. Тіло тварини було повне й кулеподібне, ніби моє власне: цей кінь уразить кожного. Я мріяв про те, як падишах, вручаючи нагороду, обдаровуватиме мене ласкавими словами. Дасть торбину золота.

Уявляючи, як рахуватиму одна по одній золоті монети, я мимоволі посміхнувся. Тим часом рука, за якою я стежив лиш краєм ока, закінчила сідло, вмочила калям у чорнильницю й весело, немов жартуючи, взялася за кінський круп. Я швидко намалював хвоста. Круп я зобразив м'яким і ніжненьким, наче переді мною були сідниці вродливого хлопченяти, які я хотів помацати. Я сміявсь, а рука вже впоралася з ногами, й калям зупинився: вийшов найпрекрасніший у світі кінь, гідний носити шаха. Моє серце звеселіло; скакун має надзвичайно всім сподобатися, він зробить мене найвидатнішим із малярів, ба, навіть головним маляром цеху, — витав я на крилах блаженних мрій. Та все було б добре, якби я не знав, що говоритимуть ті придурки: занадто грайливо, занадто блискавично він малює! Саме через це я став переживати, що дивовижне зображення не сприймуть усерйоз. Тому ледь попідмальовував гриву, ніздрі, зуби, волос хвоста, обшивку сідла — нехай бачать, що я доклав і чимало зусиль. В тому положенні, в якому стояв мій кінь, можна було б побачити його яйця, проте їх я не зображав, щоб не переймалися жінки. Ще раз із гордістю осягнув оком свого скакуна — на ньому їздив би шах, кінь стрімкий, мов вихор, дужий та сильний! Мої лінії були хвилястими, немов на них дув вітерець, ніби їх виводив каліграф, та разом з тим вони були й спокійними, тихими. Неперевершений майстер, що створив цей малюнок, заслуговує на ті ж почесті й похвали, що й Бехзат або Мір Мусаввір. Ще настане той час, коли я буду таким, як вони.

Творячи дивовижне зображення коня, я відчував себе кимсь іншим, іншим художником, який малює коня, ні з чим не зрівняного.