Слава ЗСУ!

Ще ми побачили: нашого великого Пророка, який в оточенні янголів здіймається на небеса, довгобородого дідугана з золотими руками, що символізував планету Сатурн, Рустема — немовлям, котре тихо спить в інкрустованій перламутром колисці під наглядом своїх мами та няні; Дара, що тяжко вмирає в обіймах Іскандера, Бехрама Ґюрю та російську княжну, які зачинилися в червоній кімнаті, печальний похорон Хосрова, вбитого власним сином, Сіявуша, що перескакує вороним конем через вогнище, — особливостей у зображенні храпів скакуна ми не виявили. Інколи майстер Осман упізнавав авторів, називав їхні імена, викривав непримітні підписи, скриті в найпотаємніших місцях мініатюри, — на дні чорного колодязя, де причаївся джин, у закутку древніх руїн, серед квітів. Зіставляючи підписи й написи на малюнках, він висновував, який маляр у якого і що запозичив. У деяких томах нам траплялись ілюстрації на кількох сторінках, які ми довго гортали. Бувало, між нами западала тривала мовчанка, й було чутно тільки шелест аркушів. А іноді майстер Осман голосно вигукував: «Ого!», я ж мовчав, не розуміючи, чому він дивується. Зрідка звертав мою увагу на розмітки ілюстрацій, розташування дерев, воїнів і нагадував, що ми на таке вже натрапляли в попередніх томах, інших сценах інших оповідей. Для прикладу порівнював мініатюру з «Хамсе» Нізамі, фактично книги двохсотлітньої давнини, яка дійшла до нас аж з часів Тимурового сина шаха Ризи, та малюнок з видання, котре побачило світ у Тебрізі сімдесят років тому, і запитував мене: в чому таємниця цих однакових зображень, схожих, мов дві краплі води, якщо художники ніколи не бачили творінь одне одного? А потім сам відповідав:

— Малювати — означає пам'ятати.

Розгортаючи й згортаючи стародавні томи, сумуючи над дивовижними малюнками (бо так більше ніхто не творить) і потішаючись з бездарних робіт (усі ми, маляри, — браття), звертаючи мою увагу на колишні зображення дерев, янголів, сонць, тигрів, наметів, драконів і печальних принців, майстер Осман старався, щоб я усвідомив: колись Аллах уздрів світ як щось неповторне і, вірячи в красу побаченого, подарував його своїм рабам — оце і закладено в пам'яті маляра. Наше завдання художників та поцінувачів мистецтва — не забувати ті чарівні краєвиди, які вздрів Аллах і залишив їх нам. Найвидатніші майстри кожного малярського покоління, поклавши на вівтар живопису все своє життя, працюючи до отемніння, докладаючи величезних зусиль, з неймовірною наснагою стараються досягти тієї неперевершеної уяви, яку називають видивами Аллаха, й відтворити її в усій красі. Їхній труд нагадує спроби людини згадати щось давно забуте. Однак, хоч як прикро, навіть майстри над майстрами, змучені старці, отемнілі від роботи талановиті маляри можуть згадати предивну Аллахову мініатюру нечітко й розмито, сяк-так. Оце вона і є: причина того, що художники древності, розділені між собою відстанями в сотні поколінь, ніколи не бачачи робіт один одного, траплялося, відтворювали дерев, птахів, принців, що миються в лазні, і дівчат, котрі стоять у вікнах, так, що не відрізниш, де чия рука. Зображення були однаковими — це диво.

Згодом, коли червоне проміння в кімнаті скарбниці непомітно почало блякнути, нам стало зрозуміло, що жодна з книг у шафі не належала до тих, котрі шах Тахмасп надіслав у дар нашому падишаху. Й майстер Осман повернувся до теми, яку був зачепив:

— Іноді певне зображення — крила птаха, те, як листок висить на дереві, звивина на краю торочки, зависання хмарини в повітрі або усмішка жінки — віками передаються з покоління в покоління, від майстра до учня, такі речі показують, ними навчають, їх завчають напам'ять. Майстерний художник щиро вірить у незмінність тих зображень, як вірять у незмінність Куран-и Керіму, — бо він перейняв їх від свого вчителя, бо вони для нього — взірці. Й художник ніколи не забуде таких особливостей, що їх відтворює з пам'яті, — як не забувають Куран-и Керім, збережений у свідомості. Проте це аж ніяк не означає, що маляр завжди й усюди використовуватиме свої виняткові взірці. Традиції малярського цеху, де художник псує зір, стереотипи безликого майстра, під керівництвом якого працює, надмірне захоплення кольором або ж забаганки падишаха не дозволяють живописцеві вдаватися до тих особливостей, малювати, як знає, крило птаха, усмішку жінки…

— Або ж кінські ніздрі, — додав я.

— Або ж кінські ніздрі… — похмуро повторив майстер Осман. — І видатний маляр творить, не проникаючи в глибини духу, малює за приписами цеху або так, як усі. Ти зрозумів?

Ми розглядали одну з ілюстрацій до твору Нізамі «Хосров і Ширін» — їх через наші руки пройшло безліч, Ширін сидить на троні, а вгорі над нею, на стіні палацу, на камені, викарбуваний напис, майстер Осман прочитав його вголос: «Мій великий Аллаху, захисти державу, володіння й утверди в силі нашого шляхетного падишаха, справедливого володаря, сина всепереможного хана Тимура, щоб був він щасливим (напис ліворуч) і багатим (напис праворуч)».