Слава ЗСУ!

32. Моє ім'я — Шекюре

Діти ще спали, а я вже була на ногах, написала Карі коротеньку цидулку, щоб він негайно прийшов у дім повішеного єврея, сунула папірець у руку Хайріє й наказала мерщій бігти до Естер. Взявши цидулку, Хайріє пильно подивилася мені в вічі, мовляв, чи не трапиться з нами ще якась біда. Але батька вже не було, не було кого боятись, і я поставила служницю на місце різким, суворим поглядом. Так між нами визначилися характер стосунків і правила поведінки. Зізнаюся вам, що впродовж останніх двох років Хайріє змушувала мене нервувати: вона хотіла завагітніти від батька, забула про своє становище рабині й корчила з себе господиню. Поки хлопчаки не прокинулися, я навідалась до тата, шанобливо поцілувала його холодну, але, хоч як дивно, м'яку руку. Я поховала його взуття, кавук, бузкове ферадже, а коли діти повставали, сказала їм, що дідусеві вже краще і він подався до Мустафи-паші.

Повернувшись зі своєї вранішньої прогулянки, Хайріє відразу почала накривати снідати, залишки помаранчевого варення поставила посеред столу. Поки рабиня поралася, я думала, що десь зараз Естер стукає в двері Кари. Сніг припинився, на небі з'явилося сонце.

В садибі повішеного єврея я помітила, як швидко тануть бурульки на карнизах і підвіконнях дому, як у садку, що пахнув пліснявою й прілим листям, дерева спрагло тягнуться до сонця.

Кара чекав на тому місці, де я вчора вперше його побачила, — здавалося, що відтоді вже минули тижні.

Я підняла пече й промовила:

— Радій, якщо на душі радісно. Відтепер нам не перешкоджатимуть татові перепони, заборони й підозри. Вчора, поки ти безчесно домагався мене, хтось, якесь іблісове поріддя, пробралося в наш дім і вбило тата.

Вас, бачу, цікавить не стільки реакція Кари, як те, чому я розмовляю з ним отак зверхньо й нещиро. Я й сама пуття не доберу. Та, мабуть, тому, що ось-ось була б розревілася, він би обняв мене і я стала 6 йому ближчою раніше, ніж того хотіла б.

— Він перевернув дім догори дном, багато речей розтрощив, напевне, був розлючений і знавіснілий. Я не думаю, що після скоєного той убивця тихенько сидітиме в своєму бісівському кублі. Душогубець викрав останню ілюстрацію з татової книги. Я хочу, щоб ти захистив від нього й мене, й нас, і книгу. Але проблема ось у чому: ти виступиш на наш захист як хто? Які твої кревні права?

Він збирався щось сказати, але я м'яко зупинила його поглядом, ніби завжди так робила.

— Кадій вирішить, що після смерті батька моїм опікуном має бути або мій чоловік, або його сім'я. Так було й до смерті тата, бо кадій не визнає мого чоловіка мертвим. Чоловіків брат намагався скористатись із мого скрутного становища, а свекор належно не відреагував на те свавілля, тож я змогла повернутися в отчий дім, не бувши вдовою. Нині батько мертвий, а брата не маю, тож я наче нікому не підвладна. Але, безперечно, моїми господарями є брат чоловіка й свекор. Тобі відомо, що вони, по суті, вже вдалися до дій, аби повернути мене: хочуть погрозами приперти до стіни. А тільки-но довідаються про смерть тата, як негайно вдадуться до жорстких заходів. Тому я приховую смерть батька, щоб не повертатися до них. Та чи не марні мої зусилля? Убивцями можуть виявитися й вони.

Сонячний промінчик, який переможно пробився крізь поламані віконниці й подерті штори, освітивши столітню пилюку кімнати, упав межи мною й Карою.

— Але це не єдина причина, через яку я приховую батькову смерть, — промовила я, дивлячись Карі в вічі й радіючи, що там більше уваги, аніж любові, — я боюся, що не зможу пояснити, де була, коли вбили батька. Боюся, що Хайріє, — навіть, якщо її свідчення не візьмуть до уваги, — може бути учасницею змови, яку плетуть проти мене, а точніше, проти батькової книги. Припустімо, я залишилася без опікуна й оголосила про вбивство батька. Кадій визнає злочин, але потім біди не уникнути. Скажімо, Хайріє може бути відомо, що тато був проти нашого з тобою одруження.