Слава ЗСУ!

Ще йому присилали речі. І то було найгірше.

Щодня по дорозі з роботи додому Герб завертав на пошту й привозив бандеролі, що не могли вміститися в їхню поштову скриньку. Супровідні листи були всі однакового змісту, в них звучав відчайдушний крик: скажіть мені, скажіть мені, скажіть мені!

Це шарф мого брата, який безслідно зник під час риболовлі на Аллагаші в 1969 році. Я майже певна, що він ще живий. Скажіть мені, де він.

Це губна помада з туалетного столика моєї дружини. Я маю підозру, що вона з кимось крутить. Скажіть мені, чи це правда.

Це браслет з ім’ям мого сина. Він перестав приходити додому після школи, десь пропадає вечорами, і Я страшенно тривожуся. Скажіть мені, де він буває і що робить.

Якась жінка з Північної Кароліни - і звідки вона тільки дізналася про нього, адже ту серпневу прес-конференцію по національному телебаченню не показували - надіслала йому обвуглений шматок дерева, її будинок згорів, писала вона, і у вогні загинули її чоловік та двоє з п’ятьох дітей. Пожежна служба міста Шарлотта вважає, що причиною пожежі стала несправна електропроводка, але вона з цим рішуче не згодна. Будинок напевне підпалили. Вона хоче, щоб Джонні взяв у руки цей недогарок з попелища й сказав, хто вчинив підпал, і хай той нелюд довіку гнитиме у в’язниці.

Джонні не відповів на жоден лист і відіслав назад усі речі (навіть обвуглений шматок дерева) - своїм коштом і без будь-яких пояснень. Він таки взяв у руки декотрі з них. Більшість їх, як, приміром, і ота частка згорілої стіни, надіслана вбитою горем жінкою із Шарлотта, анічогісінько йому не сказали. Одначе дотик до окремих предметів викликав невиразні тривожні образи, подібні до тих, від яких прокидаєшся серед ночі. Здебільшого то були лише примарні тіні, що виникали й одразу ж зникали, не залишаючи по собі нічого конкретного, тільки відчуття. Та одна з тих речей...

Шарф надіслала йому інша жінка, сподіваючись дізнатися про долю свого брата. То був білий плетений шарф, що нічим не різнився від мільйонів інших. Та тільки-но Джонні взяв його в руки, як стіни батькового будинку нараз зникли, а звук телевізора в сусідній кімнаті почав то наростати, то згасати, наростати й згасати, аж поки перетворився на заколисливе сюрчання літніх комах і віддалений плюскіт води.

Пахло лісом. Крізь крони величезних старих дерев пробивалося зеленкувате сонячне проміння. Ось уже години зо три він ішов по воглому, грузькому ґрунту, мало не по болоту. Його брав страх, дедалі більший страх, але він не втрачав голови. Якщо заблукаєш у цих безкраїх північних лісах і піддасися паніці, то вважай, що родичі можуть замовляти тобі надгробок. Він неухильно простував на південь. Минуло вже два дні, як він залишив Стіва, Роккі й Логена. Вони отаборились біля...

(назва не приходила, вона була в мертвій зоні)

...на якійсь річечці, де ловилася форель, і він сам винен - надто залив очі тим клятим зіллям.

Він бачив свій рюкзак, прихилений до замшілого стовбура поваленого вітром дерева, мертве гілля якого, схоже на кістки, то там, то там біліло крізь зелень; атож, він бачив рюкзак, але дістати до нього не міг, бо відійшов убік справити малу нужду й ступив у справжнє болото, де брудна твань ураз сягнула майже до верха його чобіт; він спробував позадкувати, вибратися на сухіше місце, щоб там зробити своє діло, але вибратися не міг. Не міг, бо то було не просто баговиння. То було... щось інше.