Слава ЗСУ!

Очі в Четсворта заблищали. Джонні торкнувся найістотнішого стрижня особистої філософії цього чоловіка - та, мабуть, і всіх тих, хто самотужки вибився нагору.

- Ніщо так не сприяє успіхові, як успіх? - спитав Четсворт.

- Атож. Можна й так сказати.

- Скільки часу вам потрібно, щоб дістати дозвіл на викладання?

- Не більше, ніж забере розгляд моєї заяви. Мабуть, тижнів зо два.

- Отже, ви могли б почати з двадцятого?

Джонні закліпав очима.

- Ви хочете сказати, що наймаєте мене?

- Якщо вас влаштовує ця робота, вважайте, що наймаю. Жити зможете в котеджі для гостей, заразом віднадимо на літо бісову прірву родичів, не кажучи вже про Чакових приятелів, і хай він береться до діла по-справжньому. Платитиму я вам шістсот доларів на місяць, це не бозна-які гроші, але якщо справи в Чака підуть на краще, ви отримаєте істотну премію. Істотну. - Четсворт зняв окуляри й потер рукою перенісся. - Я люблю свого сина, містере Сміт. І хочу, щоб усе в нього було якнайкраще. Отож допоможіть нам по змозі.

- Спробую.

Четсворт знову надів окуляри й узяв у руки листа Джонні.

- А ви довго не викладали. Втратили смак?

“Ось воно, починається”, - подумав Джонні.

- Не втратив, - відказав він. - Просто попав у катастрофу.

Погляд Четсворта затримався на шиї Джонні, де лишилися рубці після операції атрофованих сухожилків.

- Автомобільна катастрофа?

- Так.

- Серйозна?

- Так.

- Ну, тепер ви виглядаєте молодцем, - сказав Четсворт.

Тоді кинув листа в шухляду і на цьому, на превеликий подив Джонні, запитання скінчилися.

Так після п’ятирічної перерви Джонні знову став учителем, хоч тепер у нього був тільки один учень.

2

- “А мені, не... непрямому про... приз... призвідцю його смерті, він подав свою вже бе... без... безсилу руку і всміхнувся все... всепр... прощенною усмішкою. То була тяжка мить, і я пішов з почуттям, що всього того зла, яке я йому за... заподіяв, мені ніколи не ску... не скупа... не спо-ку-ту-ва-ти”. - Чак рвучко згорнув книжку. - Все! Хто останній пірне, той ослячий хвіст.

- Постривай хвилиночку, Чаку.

- О-о-о-ой... - Чак важко сів на місце, і на обличчі його з’явився вираз, який Джонні вже звик бачити при словах “А тепер запитання”. Звичайно ту страдницьку гримасу переважувала добродушна усмішка, але часом за нею прозирав інший Чак - похмурий, стривожений і переляканий. Страшенно переляканий. Адже навколо був світ, де всі вміли читати, неписьменна людина в Америці скидалася на динозавра в глухому куті, і Чак був досить тямущий, щоб це розуміти. Отож і боявся так наступної осені й того, що могло чекати його в новому навчальному році.

- Усього кілька запитань, Чаку.

- Навіщо? Ви ж знаєте, що я однаково не відповім.

- Відповіси. Цього разу ти відповіси на всі мої запитання.

- Я ніколи не тямлю, що читаю, ви б уже повинні були знати. - Чак мав похмурий і нещасний вигляд. - От не збагну тільки, чого ви досі тут, хіба що заради харчу.