Слава ЗСУ!

- Я тільки кажу, що вам треба подумати, чого ви хочете, - промовив Санні. - Адже вибори - це все-американське свято, хіба не так? А надто в рік великого двохсотріччя. Отож хай кожен дістане свою втіху. А яка може бути втіха, коли отакий мудак починає варнякати казна-що. Отакий смердючий заздрісний мудак, як ви.

Нарешті він зовсім забрав руку. Задні дверці машини прочинилися. Ох, хвалити бога...

- Вам треба тільки подумати, - повторив Санні Еллімен. - Ну як, ми порозумілися?

- Так, - прошепотів Річардсон. - Та коли ви думаєте, що Гр... що ота ваша особа зможе перемогти на виборах з такою тактикою, ви глибоко помиляєтесь.

- Ні, - відказав Санні. - Це ви помиляєтесь. Бо кожен має дістати свою втіху. Отож глядіть, щоб не лишитися без нічого.

Річардсон мовчав, він закляк за кермом, відчуваючи, як пульсують жили на шиї, і втупивши очі в годинник на вежі міської управи, так наче то було останнє, що мало бодай якийсь сенс у його житті. Годинник показував за п’ять хвилин п’яту. Відбивні із свинини вже напевне смажаться.

Чоловік на задньому сидінні кинув ще три слова і швидко, не озираючись, подався геть. Його довгі патли гойдалися на комірі сорочки. Потім він завернув за ріг будинку й зник з очей.

Останні слова, які почув від нього Уоррен Річардсон, були: “Треба чистити вуха”.

Річардсона почало тіпати, і минуло чимало часу, поки він зміг вести машину. Першим його свідомим почуттям був гнів, лютий гнів. Його поривало зараз же під’їхати до поліції (вона містилася там-таки в будинку міської управи, під вежею з годинником) і заявити про те, що сталося, - про погрози на адресу його дружини й сина, про вчинене над ним фізичне насильство і про того, хто за цим стоїть.

Можете подумати й про те, скільки доведеться викласти за пластичну операцію... як просто перестріти на дорозі вашого малого...

Але навіщо? Навіщо ризикувати? Він же сказав тому горлорізові чистісіньку, неприкрашену правду. Кожен, хто має на півдні Нью-Гемпширу справу з нерухомим майном, добре знає, що Стілсон веде нечисту гру, а оті легкі прибутки, які він тим часом гребе, зрештою приведуть його за грати, і то не рано чи пізно, а рано, куди раніше, ніж можна подумати. Ота його виборча кампанія - це взагалі суцільний ідіотизм. А тепер ще й тактика викручування рук! В Америці, а надто в Новій Англії, такого довго не терпітимуть.

Але на сполох хай б’є хтось інший.

Хтось, кому нема чого втрачати.

Уоррен Річардсон увімкнув мотор і поїхав додому, де його чекали відбивні із свинини. Про те, що з ним сталось, він і словом не прохопився. Хтось інший напевне покладе цьому край.

Розділ дев’ятнадцятий

1

Якось надвечір, невдовзі після першого успіху Чака, Джонні Сміт голився у ванній кімнаті котеджу для гостей. Останніми днями щоразу, як він дивився в дзеркало, у нього виникало чудне відчуття, ніби він бачить не себе, а свого старшого брата. Його чоло проорали дві глибокі поздовжні зморшки. Ще дві зморшки залягли обабіч рота. В чуприні, не знати коли й як, з’явилася біла прядка, та й усю голову припорошило сивиною. Здавалося, ще вчора нічого того не було.

Він клацнув вимикачем електробритви і вийшов у комбіновану кімнату-кухню. Розкіш, та й годі, подумалось йому, і Джонні ледь помітно всміхнувся. Ти диви, й усміхатися знову став по-людськи. Він увімкнув телевізор, витяг з холодильника пляшку пепсі й сів дивитися новини. Того вечора, десь пізніше, мав повернутися додому Роджер Четсворт, і наступного ранку Джонні випадала приємна нагода повідомити господаря про те, що справи в його сина зрушили з місця.