Слава ЗСУ!

- Ні, я повинен сказати, - не вгавав Герб. - Ось уже півтора року я ношу на серці тягар. Я молився про те, щоб ти помер, Джонні. Ти мій рідний син, Джонні, а я молив бога, щоб він забрав тебе до себе. - Він знов утер очі й сховав носовика. - Виявилося, що бог трішечки розумніший за мене. Джонні... ти будеш у мене дружком? На весіллі?

У душі Джонні ворухнулося щось дуже схоже на тугу, але то була не зовсім туга.

- З великою приємністю, - відказав він.

- Дякую. Я радий, що... що сказав усе. Вже давно мені не було так хороше на душі.

- Ви вже призначили день?

- Правду кажучи, так. Як тобі друге січня?

- Годиться, - сказав Джонні. - Можеш на мене розраховувати.

- Мабуть, ми продамо обидві садиби, - провадив Герб. - Уже наглянули собі невеличку ферму в Бід-дерфорді. Гарна місцина. Двадцять акрів, з них половина під лісом. Нове життя.

- Атож. Нове життя, це добре.

- Ти не заперечуєш проти мого наміру продати рідне гніздо? - занепокоєно спитав Герб.

- Трохи сумно, - відповів Джонні. - Оце і все.

- Еге ж, так само й мені. Трохи сумно. - Герб усміхнувся. - Такий собі щем у серці. А в тебе?

- Та теж щось таке.

- Як тобі там ведеться?

- Добре.

- Як справи в твого учня?

- Пречудово, - відповів Джонні улюбленим батьковим слівцем і посміхнувся.

- І довго ти ще там будеш?

- Працювати з Чаком? Думаю, весь цей навчальний рік, якщо вони визнають за потрібне. Заняття з одним учнем - це зовсім нове для мене діло. Мені подобається. Та й узагалі це добра робота. По-справжньому добра.

- А потім що робитимеш?

Джонні похитав головою.

- Ще не знаю. Але одне знаю напевне.

- Що?

- Те, що зараз поїду й привезу пляшку шампанського. І ми з тобою вип’ємо її.

І тоді, того вересневого вечора, батько встав з крісла й ляснув його по плечу.

- Вези дві, - мовив він.

Цілком несподівано Джонні одержав листа від Сейри Хезлітт. Вони з Уолтом чекали в квітні другої дитини. Джонні відписав їй, привітав з радісною подією і побажав Уолтові успіху в здійсненні його далекосяжних задумів. Часом він пригадував ті кілька пополудневих годин, проведених із Сейрою, - кілька довгих, неквапливих годин. Але дозволяв собі це лише зрідка: боявся, щоб від надто частого відтворення в ясному світлі пам’яті ці спогади не зблякли й не вицвіли, як вицвітають від сонця віражовані портрети у випускному альбомі.

Тієї осені він кілька разів бавив вечори з жінками, зокрема, один вечір - зі старшою, недавно розлученою сестрою Чакової дівчини, проте ніякого дальшого розвитку ті зустрічі не мали.

А загалом майже весь свій вільний час у ті осінні місяці Джонні проводив у товаристві Грегорі Еммеса Стілсона.

Він став справжнім стілсономаном. У шухляді його комода, під шкарпетками, футболками й спідньою білизною лежали три великі блокноти на затискачах, заповнені нотатками, письмовими міркуваннями й ксерокопіями газетних матеріалів.