Слава ЗСУ!

Сторож постукав пальцем по мікрофону, і велике порожнє приміщення сповнили гримкі звуки. Здавалося, хтось затарабанив по віку труни. І той самий фальшивий спів, підсилений до страхітливого ревиська, вдарив Джонні в голову: “Ти долину наві-і-і-ік покидаєш...”

“Замовкни! - хотілося закричати Джонні. - Бога ради, замовкни, я збожеволію, замовкни, чуєш?”

Спів завершився лунким клацанням, тоді сторож сказав своїм звичайним голосом:

- Отак тобі, падло.

Він знову зник з очей Джонні. Почулося, як з тріском рветься цупкий папір, потім басовито луснув відтягнутий шпагат. Нарешті сторож, щось насвистуючи, з’явився на видноті з пакою буклетів і почав розкладати їх на лавах через невеликі проміжки.

Скінчивши цю роботу, він застебнув бушлат і вийшов із зали. Лунко грюкнули двері. Джонні поглянув на годинник. Була вже за чверть восьма. У залі потроху ставало тепло. Він сидів і чекав. Голова і далі боліла страшенно, але, хоч як це дивно, зносити біль тепер було легше, ніж раніш.

Лишалося втішатись тільки тим, що біль уже не довго його мучитиме.

4

О дев’ятій годині двері зали рвучко розчахнулись, і він миттю прокинувся від сторожкої дрімоти. Руки його вхопилися за гвинтівку, але одразу ж розтислись. Він припав до ромбічного отвору. Цього разу до зали ввійшло четверо. Серед них сторож у своєму бушлаті з відгорненим коміром. Решта троє - молодики в розстебнутих пальтах, під якими виднілися пристойні костюми. Джонні відчув, як швидко забилось його серце. В одному з тих трьох він упізнав Санні Еллімена. Тепер його волосся було коротко підстрижене й модно зачесане, але блискучі зелені очі анітрохи не змінилися.

- Усе гаразд? - запитав він.

- Можете перевірити, - відповів сторож.

- Ти, старий, не ображайся, - сказав йому другий молодик.

Вони рушили до помосту. Один з них увімкнув і вимкнув підсилювач, як видно, вдоволений перевіркою.

- Усі так метушаться, наче якийсь імператор приїздить, - пробурчав сторож.

- Атож, імператор, - озвався третій, що також здався Джонні знайомим ще з мітингу в Трімбуллі. - Невже ти, старий, і досі не второпав?

- Нагорі подивився? - спитав Еллімен сторожа, і Джонні аж похолов.

- Двері на сходи замкнено, - відповів сторож. - Як завше. Я посмикав.

Джонні подумки поблагословив дверний замок.

- Треба було подивитися, - сказав Еллімен.

Сторож досадливо реготнув.

- Дивні ви хлопці, - мовив він. - Кого шукаєте? Хіба привида?

- Годі тобі, Санні, - знов озвався той, що здався Джонні знайомим. - Нікого там нема. А як візьмемо ноги в руки, то ще встигнемо хлебнути кави в кафе на розі.

- Яка тут у них кава, - сказав Санні. - Не кава, а бісові помиї. Ти, Мучі, гайни краще нагору та глянь, чи все там гаразд. На те й інструкції.

Джонні облизав зашерхлі губи й міцніше стиснув гвинтівку. Повів очима в обидва боки вузької галереї. Праворуч вона впиралася в глуху стіну, ліворуч ішла до службових приміщень. Чи сюди податися, чи туди - різниці ніякої. Досить поворухнутись, і вони його почують. Порожня зала - однаково що підсилювач. Він у глухому куті.