Слава ЗСУ!

Герб і Віра Сміти прожили тиждень у готелі “Бангор-Хаус”, і Сейра щодня після школи бачилася з ними в лікарні. Вони терпеливо чекали, чи не станеться якоїсь переміни. Але перемін не було. Джонні лежав в окремій палаті у відділенні інтенсивної терапії на шостому поверсі, оточений складною апаратурою, дихаючи з допомогою штучних легенів. Доктор Строунс нічого втішного не обіцяв. У п’ятницю, через тиждень після катастрофи, Герб зателефонував Сейрі і сказав, що вони з Вірою “ідуть додому.

- Вона не хоче, - додав він, - але я все ж таки переконав її. Здається.

- З нею все гаразд? - спитала Сейра.

Настала довга пауза, доволі довга, щоб Сейра подумала, чи не переступила вона межі. Нарешті Герб сказав:

- Я не знаю. Чи, може, й знаю, але просто не хочу казати цього вголос. Вона завжди була трохи схибнута на релігії, а після операції стала ще затятіша. Після того, як їй видалили матку. Ну, а тепер і зовсім утратила глузд. Весь час говорить про кінець світу. Твердить, ніби нещастя із Джонні - божий знак того, що його живцем заберуть до царства небесного. Мовляв, перед самим страшним судом Господь прикличе до себе всіх своїх вірних рабів такими, які вони є, в земній подобі. Сейра пригадала, що бачила колись плакат, наліплений на багажник автомобіля: “Якщо мене раптом заберуть на небо, сядьте хто-небудь за моє кермо!”

- Атож, я знаю цю теорію, - сказала вона.

- Так от, - ніяково провадив Герб, - є люди... вона з ними листується... які вірять, що бог має прилетіти по своїх обранців летючими тарілками. Тобто вивезти їх у тих тарілках на небо. Ті... секти... бачте, довели, принаймні самим собі, що царство небесне міститься десь у сузір’ї Оріона. Не питайте мене, як вони це довели, про це вам могла б розказати Віра. Отож усе воно... та чого там, Сейро, усе воно трохи гнітить мене.

- Ще б пак. Гербів голос зміцнів.

- А проте вона ще здатна відрізнити реальне від нереального. Їй потрібен час, щоб усе перетравити. Отож я й кажу їй: хоч би що мало статися, вона може чекати цього вдома так само, як і тут. А мені... - Він на мить збентежено замовк, тоді прокашлявся й сказав: - А мені треба повернутися до роботи. Я маю певні діла. Підписав контракти.

- Ну звісно, я розумію. - Сейра помовчала. - А як з допомогою на лікування? Я хочу сказати, воно ж, мабуть, обійдеться в чималий гріш... - Настала її черга збентежитись.

- Я розмовляв з містером Пелсеном, заступником вашого директора у Клівз-Мілзі, - сказав Герб. - Виявляється, Джонні мав тільки звичайний поліс “Синього хреста”, а в отій новій “Медичній допомозі” застрахований не був. Одначе й “Синій хрест” відшкодує частину видатків. Та й ми з Вірою маємо деякі заощадження.

У Сейри впало серце. “Ми з Вірою маємо деякі заощадження”. На скільки вистачить тих заощаджень, коли доведеться платити по двісті, а то й більше доларів за день? І задля чого, як подумати? Задля того, щоб Джонні лежав там живим мерцем і безтямно мочився крізь рурочку, а батьки його втратили все, що мають? Щоб його мати збожеволіла, зазнавши краху всіх своїх надій? Сейра відчула, як по щоках у неї покотилися сльози, і вперше - але не востаннє - впіймала себе на тому, що бажає Джонні тихо померти й віднайти спокій. Подумавши про це, вона аж здригнулася з жаху, але думка не зникала.