Слава ЗСУ!

- Гаразд, - озвався він. - Я весь увага.

- Моя кар’єра була, так би мовити, смугаста, - сказав Грег. - Траплялися в ній і злети, й падіння. І навіть деякі конфлікти із законом. Я хочу сказати, Санні, що не маю на тебе ніякого зла. На відміну від інших тутешніх городян. Вони ж бо читають “Юніон лідер” і знають, що виробляють цього літа твої дружки-мотоциклісти разом із тобою у “Гемптонсі”, отож залюбки кастрували б тебе іржавою бритвою.

- “Чортова дюжина” до цього непричетна, - сказав Санні. - Ми приїхали сюди з півночі штату Нью-Йорк позасмагати й покупатися. У нас відпустка, чоловіче. Ми не з тих, що бешкетують по всяких забігайлівках. Це роблять ватаги “Ангелів пекла”, “Чорних вершників” із Нью-Джерсі, але переважно знаєте хто? Шмаркаті студентики. - Санні зневажливо скривив рота, - Але газети не люблять про це писати, хіба не так? Вони воліють скидати все на нас, а не на Сьюзі й Джімів.

- Ви куди колоритніші, - м’яко зауважив Греґ. - До того ж Вільям Лоуб не полюбляє клуби мотоциклістів.

- Отой плішивий холуй! - буркнув Санні.

Грег висунув шухляду столу й видобув з неї пласку пінтову16 пляшку віскі “Лідер”.

- За це треба випити, - сказав він і, з тріском відкрутивши ковпачок, за одним духом вихилив півпляшки. Тоді гучно хукнув, поморгав очима, на яких виступили сльози, й простяг пляшку через стіл. - Будеш?

Санні докінчив пляшку до останньої краплини. Гаряча хвиля знялась із шлунка й підкотила до горла.

- Підпалюйте, чоловіче, - видихнув він.

Грег відкинув голову й засміявся.

- Ми поладнаємо, Санкі. Я відчуваю, що поладнаємо.

- Чого вам треба? - знову спитав Санні, тримаючи в руці порожню пляшку.

- Нічого... поки що. Але я передчуваю... - Грегові очі нараз стали відчужені, майже відсутні. - Я казав тобі, що маю вагу в Ріджуеї. На наступних виборах я балотуватимусь на мера, і мене оберуть. Але це...

- Тільки початок? - підказав Санні.

- В усякому разі, перший крок. - Той відчужений вираз не сходив з Грегового обличчя. - Я доводжу розпочате до кінця. Люди це знають. І все, що роблю, я роблю добре. Я передчуваю... що мене чекає велике майбутнє. Високий злет, аж до неба. От тільки я... не зовсім певен... чого я прагну. Ти розумієш?

Санні лиш плечима знизав.

З обличчя Грега збіг відчужений вираз.

- Але я знаю одну історію, Санні. Історію про мишу, що витягла колючку з лапи лева. Цим вона віддячила левові за те, що він не з’їв її за кілька років перед тим. Знаєш цю історію?

- Може, й чув колись у дитинстві.

Грег кивнув головою.

- Так от, і ми тепер за кілька років перед тим... перед чим би там не було, Санні. - Він посунув через стіл пластикові пакети. - Я не стану тебе їсти. А міг би, якби захотів, ти знаєш. І ніякий паршивенький адвокат тебе не врятував би. У цьому місті, всього за двадцять миль від Гемптона, де коїться оте казна-що, тебе не врятував би й сам Кларенс Дарроу. Тутешні добрі люди раді були б побачити тебе за ґратами.

Еллімен нічого не відповів, але в душі припускав, що Грег має рацію. І хоч відібрані в нього наркотики на багато не тягли, проте всі оті татусі й матусі добропристойних Сьюзі та Джімів з превеликою охотою запроторили б його у Портсмут довбати каміння з наголо обстриженою головою.