Слава ЗСУ!

7

Роз’їзний продавець грозовідводів спинився біля придорожнього бару “Кеті” в Соммерсворті, штат Нью-Гемпшир, невдовзі після полудня однієї гарячої літньої днини 1973 року; ще не минуло й тижня від Четвертого липня19, і майбутні грози, певно, тільки зароджувалися десь неподалік, у теплих надрах висхідних термальних потоків.

Його постійно мучила спрага, і спинився він біля “Кеті” лиш задля того, щоб угамувати її двійком склянок пива, зовсім не помишляючи про торгівлю. Та, глянувши за давньою звичкою на дах низької, схожої на ранчо будівлі й побачивши на тлі розжареного до металічного блиску неба рівний, без жодної зазубринки, гребінь, він перехилився на заднє сидіння й узяв пошарпану шкіряну сумку із зразками свого товару.

В барі панували сутінь, прохолода й тиша, якщо не рахувати приглушеного звуку з кольорового телевізора на стіні. Там було кілька завсідників, а за стойкою сам хазяїн, що одним оком дивився на екран, де йшла передача “Навколо світу”, а другим - на своїх клієнтів.

Продавець грозовідводів сів біля стойки й поклав свою сумку на вільний стільчик ліворуч. До нього підійшов хазяїн.

- Вітаю, добродію. Що п’ємо?

- “Будвайзер”, - відповів торговець. - І собі одну моїм коштом, як ви не проти.

- Я ніколи не проти, - сказав хазяїн. Принісши дві склянки пива, він узяв поданий йому долар і виклав на стойку тридцять центів решти. - Брюс Керрік, - відрекомендувався він і простяг руку.

Продавець грозовідводів потис її.

- А я - Догі, - мовив він. - Ендрю Догі. - І за одним духом вихилив півсклянки.

- Радий познайомитись, - сказав Керрік. Тоді на хвильку відійшов налити якійсь жінці з похмурим обличчям ще чарку текіли20 й одразу ж повернувся до Догі. - Ви не з тутешніх?

- Ні, - відповів Догі. - Роз’їзний торговець. - Він озирнувся довкола. - У вас тут завжди так тихо?

- Та ні. В суботу й неділю завізно, та й в інші дні торгівля нівроку. Ну, й з приватних вечірок маємо добрий гріш - коли маємо. Одне слово, голодувати не голодую, але й “кадилака” в мене нема. - Він тицьнув пальцем на склянку Догі. - Повторити?

- І собі також, містере Керрік.

- Просто Брюс. - Хазяїн засміявся. - Мабуть, хочете щось мені продати.

А коли він повернувся з двома повними склянками, торговець сказав:

- Узагалі-то я зайшов до вас не за тим, а тільки промочити горло. Та коли вже ви про це заговорили... - Він звичним рухом завдав на стойку свою сумку. В ній щось забряжчало.

- Ну от, я ж казав, - засміявся Керрік.

Двоє із завсідників - старий з бородавкою над правим оком і молодший чолов’яга в сірому комбінезоні - придибали побачити, що продає Догі. Похмура жінка й далі дивилася “Навколо світу”.

Догі видобув із сумки три грозовідводи: один довгий з мідною кулькою на кінці, другий трохи коротший і третій - з фаянсовими ізоляторами.

- Що воно в біса... - почав був Керрік.

- Грозовідводи, - сказав старий з бородавкою і захихотів. - Він хоче врятувати твою пивничку від гніву божого, Брюсе. Ти краще послухай, що він тобі скаже.