Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Мертва зона

У середині жовтня, невдовзі після того, як Джералд Форд амністував відставного президента, Віра пройнялася впевненістю, що знов наближається кінець світу. Про її наміри Герб дізнався мало не в останню хвилину. Вона вже підготувала розпорядження переказати всі ті невеликі кошти, які вони надбали після нещастя із Джонні, Американському товариству Судного дня, подала папери на продаж будинку й домовилася з “Безкорисливою допомогою”, що звідти протягом двох днів пришлють машину й вивезуть усі меблі. Усе це з’ясувалося випадково, коли Гербові подзвонили з агентства купівлі та продажу нерухомого майна й запитали, чи вільно можливому покупцеві приїхати в другій половині дня оглянути будинок.

І оце тоді Гербові вперше по-справжньому урвався терпець.

- Та що ти собі, в бога, думаєш?! - гримнув він, витягши з дружини й решту тієї неймовірної історії.

Вони були у вітальні. Герб щойно подзвонив у “Безкорисливу допомогу” й сказав, що ніякої машини не треба. Надворі сіявся монотонний сірий дощ.

- Не зловживай ім’ям Господнім, Герберте. Не...

- Цить! Цить! Обридло вже слухати твою маячню про того Господа.

Вірі аж дух забило з переляку.

А Герб рвучко пошкандибав до неї, грізно стукаючи ціпком по підлозі. Вона відсахнулась у кріслі й звела на нього отой свій страдницький погляд, і Герба, хай бог йому простить, охопило нестримне бажання добряче молоснути її ціпком по голові.

- Ти ще не настільки здуріла, аби не тямити, що робиш, - сказав він. - Це тебе не виправдовує. Ти капостила за моєю спиною, Віро. Ти...

- Я не капостила! Це неправда. Я нічого такого...

- Капостила! - гримнув він. - То слухай, що я скажу, Віро. Отут тобі й межа. Молися собі скільки завгодно. Молитись нікому не заборонено. Пиши які хочеш листи - зрештою, марка коштує всього тринадцять центів. Коли вже тобі такі любі нікчемні брехні всіх отих божих трясунів, коли ти хочеш погрузнути в облуді й лицемірстві - погрузай. Але мене в це не вплутуй. Так собі й затям. Ти зрозуміла?

- Отче-наш-що-є-на-небі-хай-святиться-ім’я-твоє...

- Ти зрозуміла?

- Ти думаєш, що я божевільна! - закричала Віра, і обличчя її спотворила моторошна гримаса. Вона хрипко, здавлено заридала, оплакуючи свою цілковиту поразку й крах усіх надій.

- Ні, - відказав Герб, уже трохи спокійніше. - Ще ні. Але, мабуть, час уже нам, Віро, поговорити відверто й подивитися правді в лице. Я певен, ти таки збожеволієш, якщо не вилізеш із цього болота й не зважатимеш на реальні речі.

- Ось ти побачиш, - промовила вона крізь сльози. - Ти ще побачиш. Господь бог знає правду, але вичікує.

- Хай собі вичікує, але наших меблів він не дочекається, - похмуро кинув Герб. - І будьмо щодо цього однодушні.

- Надходить Судний день! - проголосила Віра. - Вже близько Апокаліпсис!

- Он як? Додай до цього п’ятнадцять центів - і купиш собі чашку кави, Віро.

За вікном суцільною запоною сіявся дощ. Того року Гербові сповнилося п’ятдесят два, Вірі - п’ятдесят один, а Сейрі Хезлітт - двадцять сім.

Джонні лежав у коматозному сні вже чотири роки.

9

Дитина народилася в ніч на Всіх святих. Перейми тривали дев’ять годин. Час від часу Сейрі давали подихати наркозом, і тоді були моменти, коли їй уявлялося, ніби вона в одній лікарні із Джонні, і вона раз у раз голосно кликала його на ім’я. Потім вона ледь пригадувала це і, певна річ, нічого не сказала Уолтові. А може, то їй просто наснилося, думала вона.

Попередня
-= 59 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!