Слава ЗСУ!

Сейра постукала, і з-за дверей долинув дивно приглушений голос Джонні:

- Не замкнено, Сейро, заходь!

Трохи нахмурившись, вона штовхнула двері. Квартира потопала в темряві, і лише на стелі ледь блимали тьмяні відсвіти жовтої мигавки на перехресті за півкварталу. Меблі бовваніли горбатими чорними тінями.

- Джонні?

“Запобіжники в нього перегоріли, чи що?” - подумала вона й невпевнено ступила крок уперед - і раптом перед нею виринуло з темряви обличчя, навіть не обличчя, а жаска подоба, яку побачиш хіба що в моторошному сні. Вона світилася примарним мертвотно-зеленкуватим світлом. Одне око було широко розплющене й дивилося на Сейру злякано й мовби зацьковано. Друге неначе лиховісно підморгувало, ледь видніючись крізь стулені повіки. Ліва половина обличчя - з розплющеним оком - була нібито нормальна. А от права, здавалося, належала якомусь чудиську: неприродно викривлена, товсті губи розтягнуті, і так само примарно світяться в темряві ощирені хижі ікла.

Сейра здавлено зойкнула й відсахнулася назад. Та ось спалахнуло світло, і замість якоїсь темної печери вона знов опинилась у знайомій кімнаті Джонні: на стіні - карикатурний Ніксон, зображений як торговець старими автомобілями, на підлозі - плетений килимок, зроблений матір’ю Джонні; кругом пляшки від вина, що правлять за свічники. Жаска подоба перестала світитись, і Сейра побачила, що то просто маска, такі продають у дешевих крамничках до Дня всіх святих. За порожньою очницею до неї підморгувало голубе око Джонні.

Потім він скинув маску й став перед нею такий, як завжди: у вицвілих джинсах, та брунатному светрі, з приязною усмішкою на обличчі.

- Із святом тебе, Сейро! - мовив він.

Серце її і досі злякано калатало. Джонні таки добряче її настрахав.

- Дуже смішно, - мовила вона й повернула назад до дверей. Такі жарти були їй не до вподоби.

Джонні перепинив її уже в дверях.

- Гей... Я вибачаюся.

- І таки є за що. - Сейра дивилася на нього холодно - чи принаймні намагалась. Гнів її уже майже минув. На Джонні просто не можна було сердитися довго, ось у чім річ. Любила вона його чи ні - то була й для неї самої ще загадка, - але сваритися з ним надовго чи таїти на нього зло ніяк не випадало. Сейра подумала: а чи міг хто коли-небудь довго мати зуба на Джонні Сміта? - і сама ця думка видалась їй такою кумедною, що вона мимоволі всміхнулася.

- Ну, отак воно краще. А то я вже подумав був, хлопче, що. ти хочеш мене покинути.

- Я тобі не “хлопче”.

Джонні окинув її поглядом.

- Та це я вже й так знаю.

Сейра була в грубому хутряному пальті - штучний єнот чи щось таке ж загальноприступне, - і простодушний натяк Джонні знову викликав у неї усмішку.

- В. цій шкурі й не добачиш, - мовила вона.

- Е ні, я добачаю, - заперечив Джонні.

Тоді обняв її і поцілував.

Вона не хотіла відповідати на його поцілунок, але, звісно ж, відповіла.

- Пробач, що я тебе налякав, - сказав він і, добродушно потершись носом об Сейрин ніс, пустив її. Потім підняв маску над головою. - Я ж то думав, ти посмієшся. У п’ятницю надіну її в класі.