Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Мiнiмакс - кишеньковия дракон, або День без батькiв

-- Не переживай, якось домовимось, -- примружився Петько i тицьнув Олеговi трояка. Той помчав по молоко.

За пiвгодини вiн прибiг на те ж мiсце, де його чекав Петько.

-- Тримай! -- простягнув Олег п'ятiрку. -- Ти дуже виручив мене, спасибi!

-- Та чого там, дрiбницi, -- вiдмахнувся Петько. -- А ти молодчина, не примусив чекати, -- похвалив вiн Олега, недбало засовуючи грошi до кишенi. -- Ну, наше -- вашим! -- помахав рукою й пiшов.

-- А здача?! -- отетерiв Олег. -- Я ж у тебе брав не п'ятiрку, а трояк!

-- Ну, ти даєш! -- обернувся Петько. -- Яка ще здача? А матерiальне заохочення за послугу, га? Вважай, що грошi я давав тобi пiд проценти. -- I Петько подавсь геть, а Олег так i зостався на мiсцi iз розкритим вiд подиву ротом...

Все це вiдразу пригадав Олег, коли знову почув вiд Петька Психолога про проценти.

-- Грошi менi не потрiбнi, -- вiдказав Олег. -- Я до тебе в iншiй справi. Позич до вечора кота.

-- Накоїв щось? -- здогадався Петько Психолог.

-- Та так, трохи... -- опустив очi Олег.

-- Мабуть, не так уже й трохи, якщо кота просиш, -- скривився глузливо Петько. -- Невже тебе твої iнтелiгентнi й вихованi тато й мама теж лупцюють?

-- Вони мене й сестру навiть пальцем нiколи не зачепили! -- гордо заперечив Олег. -- Але iнодi, -- додав вiдверто, -- краще хай би побили, анiж нотацiї читати.

-- Розумiю, -- поспiвчував Петько, -- все розумiю. Радий був би допомогти, та не можу: робота! -- I вiн показав на купу цегли, на якiй сидiв. -- Оце дачниковi пообiцяв до обiду у двiр перетягти. А мого Рекса, сам знаєш, упiймати не так-то й просто.

-- Знаю, -- похнюпився Олег i раптом вигукнув: -- А давай я допоможу!

-- Згода, -- вiдразу пiдвiвся Петько, нiби чекав цих слiв. Вiн, звичайно, не сказав Олеговi, що за роботу має отримати десятку. Та Олега це не обходило.

-- Я мчу шукати Рекса, -- кинув Петько, -- а ти поки цеглу носи. Правда, я не гарантую, що швидко знайду котяру: сам знаєш, який вiн дикий! Та для тебе вже постараюся.

Петько вирiшив i тут схитрувати. Кiт сидiв у нього вдома зачинений, але вiн сподiвався погуляти якомога довше, наче й справдi шукаючи Рекса. А коли Олег перетягає цеглу, зразу ж i об'явитися. А щоб його не дуже гнiтила ще не зовсiм загублена совiсть, Петько Психолог пообiцяв за прокат Рекса грошей з Олега не брати.

Обидва хлопчики, вкрай задоволенi -- кожен по-своєму, -- вдарили по руках, i Петько помчав "шукати Рекса", а Олег заходився носити цеглу у двiр.

Поки вони займаються своїми справами, час, мабуть, розказати, чому Петька прозивають Психологом i що в нього за дивовижний "прокатний" кiт iз собачим iм'ям.

У кiнцi липня пiсля страшної зливи на дорозi перед хатою Петькового тата з'явилася чималенька баюра. Петько помiтив її перший i, заради розваги, сховався за парканом: почав спостерiгати, що з того буде.

Спершу вулицею пробiгла, грайливо пiдстрибуючи i мугикаючи "Повезу тебе до тундри...", мiсцева красуня Ляля. Вона вчасно помiтила своїми молодими гострозорими очима баюру, легко й грацiозно, мов дика кiзочка, перестрибнула її i понеслася далi iз своєю пiсенькою.

Другим iшов лiтнiй новоспечений дачник. Вiн тягнув на плечi важезний мiшок iз цементом. Вимоїни вiн не помiтив, бо весь час Озирався на всi боки, тож уступив у яму, але на ногах утримався: мiшок допомiг. Дачник сердито сплюнув, вилив воду з чобiт i потягнув мiшок далi.

Аж тут на дорозi з'явився Петькiв тато. Його хитало iз боку в бiк, вiн хапався руками за паркан, але поволi наближався до свого двору. Петько помiтив батька i хотiв перейняти його, та не встиг. Той п'яно поточився -- i сторч головою влетiв у баюру!

Ледь звiвшися на ноги, якi майже не тримали його, батечко побачив перед собою переляканого сина.

-- Ага-а! -- заревiв вiн. -- Так ось як! Рiдного таточка на той свiт вiдправити надумав! Ось я тобi зараз!.. -- Вiн замахнувся кулаком, та втратив рiвновагу i знову гепнувся в калюжу.

Зрештою при допомозi Петька та сусiдiв, що нагодилися, почувши галас, його вдалося затягти додому й покласти на розкладушку.

Як виявилося потiм, батько, упавши вдруге, зламав руку. У нещастi вiн, звичайно, звинуватив сина.

Петько пробував пояснити, що не закидав вимоїну землею, бо хотiв провести психологiчний експеримент: поглянути, як поводитимуться люди, чи полагодять дорогу.

-- А ти куди дивився? -- бушував батько. -- Мене хотiв спекатись, га?!

-- Та я ж пояснюю: експеримент проводив, так психологи роблять! -захищався Петько.

-- Експеримент! Психологи! У-у, психолог розтриклятий! А ще сином називається... Нiякий ти не син, а просто психолог -- i край!..

Попередня
-= 13 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!