Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Мiнiмакс - кишеньковия дракон, або День без батькiв

Весь цей час Мiнiмакс дрiмав у кишеньцi Лiзчиного фартушка. Та коли мала заходилась пiдмiтати скалки вiд тарiлок i дзеркала, дракончик прокинувся i, щоб не заважати Лiзцi, легенько вислизнув iз затишної кишеньки, до якої вже починав звикати, мов до гнiздечка. Вiн озирнувся на всi боки i принюхався.

У кутку хатинки за розкладушкою вiн помiтив барвисту коробочку. Мiнiмакс покрадьки пiдповз до неї та обережно обнюхав. Пахло духмяно i солодко. Дракончик уважно придивився i прочитав на коробочцi напис:

КОСМОС

Сигарети вищого сорту

Дракончик аж захихотiв тихесенько, так його потiшив цей напис.

Що таке Космос, вiн чудово знав iз власного досвiду. Ще б пак! Жити у сузiр'ї Дракона та подорожувати звiдтiля на Землю -- i не знати Космосу!

Про сигарети вiн також чув.

Рiч у тiм, що до його органiзму, незважаючи на всiлякi запобiжники й фiльтри, все ж таки проник одинокий ген курiння -- так званий "тютюновий ген".

Один iз предкiв Мiнiмакса у свiй час надто зловживав тютюном -нiколи не розлучався з люлькою, яку йому подарував знайомий богатир, що сам кинув палити. Од цього ядучого зiлля предок дракончика й помер у розквiтi сил, коли йому було всього-на-всього сiмсот тринадцять рокiв. А середнiй вiк драконiв, котрi пройшли випробування i стали на масове виробництво, сягає кiлькох тисячолiть.

Коли дракони переселилися у своє нинiшнє сузiр'я, вони, маючи гiркий досвiд, почали нещадно боротися з тютюном, вiд якого -- вони знали -- стають сiро-жовтими й немiчними не лише могутнi дракони, а й люди, надто -- дiти. Але все ж таки поодинокi порушники тютюнової заборони, на жаль, серед драконiв часом траплялися. От i до Мiнiмакса прослизнув вiд предка отой каверзний i пiдступний тютюновий ген.

Тепер, почувши п'янкий аромат тютюну вищого сорту та побачивши такий рiдний i щемливий напис -- "Космос"! -- той триклятий ген захвилювався, занервував, забiгав по всiх драконячих жилочках, грубо розштовхуючи лiктями антитютюновi гени, що злякано притихли вiд такої агресивної зухвалостi. Вiн i примусив Мiнiмакса хвилюватися.

Дракончик чудово усвiдомлював, що курити дуже шкiдливо -- про це й зараз лементували ображенi антитютюновi гени з усiх своїх останнiх сил. Та Мiнiмакс чомусь волiв їхнiх розпачливих застережень не чути, а прислухався лише до самотнього гена-курця.

Вiн ухопив звабливу барвисту коробочку переднiми лапками, вибрався з-пiд лiжка, пiдповз до Лiзки, мiцно притискаючи свою знахiдку до животика, i смикнув малу за шкарпетку.

-- Тобi чого, Максику? -- нахилилась до нього Лiза.

-- Та от, пiд розкладушкою знайшов, -- показав Мiнiмакс сигарети.

-- Ой, це ж татовi! -- вигукнула здивована Лiзка. -- Тiльки ж вiн покинув палити... Мабуть, приховав вiд мами про всяк випадок. Давай я їх переховаю, щоб тато не знайшов, -- вирiшила Лiзка i простягнула руку, щоб забрати сигарети.

Але Мiнiмакс вiдскочив i крильцями прикрив знахiдку.

-- Не дам! -- запищав вiн. -- Я їх знайшов, отже тепер вони -мої!

-- Це ж отрута! -- злякалася мала. -- Ти вб'єш себе!

-- За нас, драконiв, не хвилюйся, -- пихато мовив Максик. -Сигарети нам смакують бiльше, нiж вам, скажiмо, тiстечка, -- збрехав дракончик i додав: -- Краще дай сiрники -- припалити нiчим.

Лiзка не дуже вiрила дракончиковi, а втiм -- хто його зна, якi у цих драконiв порядки та звички! Вона побiгла на кухню.

-- Ага, ага! А сiрникiв нема! -- радiсно помахала вона, коли повернулася, перед носом Мiнiмакса порожньою сiрниковою коробочкою. -Усi вийшли.

Дракончик не повiрив, попросив її нахилитись i сам зазирнув до коробочки. Та пересвiдчився, що Лiзка не обманює, i засмутився. Раптом погляд його зупинився на чималенькому дерев'яному молотку для приготування вiдбивних, який висiв над плиткою. Очi Мiнiмакса радiсно зблиснули, й вiн вигукнув:

-- О! Запальничка -- вищий сорт!

-- Де? -- не зрозумiла Лiзка.

-- Та ось же, над плиткою, -- показав Мiнiмакс.

-- Хiба це запальничка? -- засмiялася Лiзка. -- Це молоток для м'яса.

-- Для вас, людей, може, й молоток, а для нас, драконiв, -запальничка, -- пояснив Максик. -- Давай бери її та гати ось сюди! -I вiн пiдставив потилицю, щiльно вкриту роговими щитками.

-- Та ти що! Я ж тебе можу вбити!

-- Не хвилюйся! Хiба не бачила, як я головою у дверi бабахнув? Ото ж бо... Я ж уже казав: пiсля роботи ваших богатирiв нашi драконячi голови нiчим не проб'єш.

-- Але при чому тут вогонь? -- не зрозумiла дiвчинка.

-- А при тому, що вiд удару по потилицi з очей посиплються iскри, а я вiд них припалю.

Попередня
-= 15 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!