Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Мiнiмакс - кишеньковия дракон, або День без батькiв

Якось непомiтно для мiсцевих жителiв вiзити Iзольди перетворилися на майже постiйне перебування в Круглику, й одного чудового дня Митрофанiвна заявила сусiдам, що Iзольда Сократiвна -- її далека родичка. Тепер ця родичка нарештi знайшлася i житиме в неї, а хату свою Митрофанiвна, як помре, залишить Iзольдi у спадщину.

Сусiди порадiли за Митрофанiвну -- хоч якiсь родичi знайшлися, зiгрiють останнi роки бабцi! -- i невдовзi хата була переписана на iм'я Iзольди.

Тепер до Круглика став учащати й Бобчик. Щоразу вiн привозив "своїй любiй бабусенцiї", як вiн величав Митрофанiвну, величезний, на три кiлограми, подарунковий "Київський" торт. А Митрофанiвна, котра за все своє довге трудове життя не те що торта, а й тiстечка, мабуть, не бачила й не куштувала, як то кажуть, -- дiрвалася...

I хоча пожадливою її нiхто не мiг назвати -- старенька ладна була вiддати останню сорочку тому, хто потрапляв у скруту, -- але вiд торта вiдмовитись не могла!

Кожного разу, коли Бобчик приїжджав з тортом, Митрофанiвна поважно сiдала за великий березовий стiл у дворi i здоровенною дерев'яною ложкою починала уминати цей шедевр кулiнарного мистецтва, запиваючи козячим молоком.

В цi хвилини старечi зморшки на її обличчi розгладжувалися, вицвiлi вiд часу очi знову вигравали яскравими синiми бiсиками...

Та ось перед Новим роком Митрофанiвна наказала довго жити.

Ховав бабцю весь Круглик.

Люди говорили належнi у таких випадках слова, бабусi трiшки поплакали, згадуючи минуле. Та найбiльше за Митрофанiвною побивалися Iзольда й Бобчик. Правда, злi язики за їхнiми спинами плескали, що саме вони своїми подарунковими тортами звели Митрофанiвну в могилу, але чого люди не набалакають? Самi подумайте: чи вмирали ви, якщо вам траплялася нагода укоськати цiлий торт? Не пригадуєте? Ото ж бо й воно!..

Тепер Iзольда Сократiвна зробилася повноправним членом кругликiвської громади, успадкувавши будинок Митрофанiвни.

Мiсцевих жителiв трохи здивувало, що Iзольда вiдразу ж почала обносити щiльним височенним парканом свою нову садибу. I коли дiльничний iнспектор поцiкавився -- навiщо, Iзольда пояснила: вона, мовляв збирається завести кiлька курочок.

-- А вони ж такi капоснi, -- сказала вона, -- почнуть усюди нишпорити, квiточки у наших дачничкiв видзьобувати. А паркан буде -i квiточки ростимуть спокiйно.

Цей аргумент усiм припав до серця. Бач, виявляється, яка чуйна людина: у першу чергу дбає не про себе, а про iнших!

Скоро всi дiзналися вiд Iзольди, що вона вирiшила теж розводити квiти -- i знову ж таки для людей! Гляньте, скiльки у нас молодi одружується! А свят оно скiльки: День мелiоратора, День геолога, День машинобудiвника!.. Годi й полiчити: що не аркуш у календарi -- то якесь свято. I до кожного свята людям потрiбнi квiти.

I всi кругликiвцi одностайно погодилися з нею.

Щоправда, вирощенi квiти Iзольда чомусь не здавала в квiтковий магазин, як, з її слiв, збиралася чинити, а сама продавала на мiському ринку.

Деякий час Iзольда двiчi на день рейсовим автобусом возила квiти у вiдрi, обмотаному марлею. Та скоро за нею i за квiтами почав приїздити на власних "Жигулях" Бобчик.

Злi язики знову патякали, що, мовляв, машину придбано за грошi, вирученi вiд квiтiв. Та Iзольда всiм легко довела, що Бобчик виграв "Жигули" у "Спортлото", -- i всi знов порадiли такому щастю новоспечених кругликiвцiв.

А цьогорiчної весни Iзольда приїхала до Круглика з татом Олега й Лiзки. Вона познайомилася з Валяйком-старшим на базарi: той на Восьме березня купував у неї квiти. Вони почали, як ведеться, торгуватися, а там -- слово за слово -- заговорили й про Круглик. Iзольда довiдалася, що Валяйко давно мрiв про невеличку затишну дачку, де можна було б спокiйно вiдпочивати вiд мiської суєти, вивчаючи незадимлене небо.

Тут же в Iзольди виникла, на її думку, блискуча iдея. Вона умовила тата вiдвезти додому квiти, потiм забрати її з ринку i разом навiдатися в Круглик.

-- Є варiант!.. -- загадково всмiхнулася вона.

А коли вже в Круглику "незрiвнянна Iзольда Сократiвна", як почав величати її астроном Валяйко, запропонувала йому вiддати пiд дачу споруду" де колись мешкала коза Митрофанiвни, -- тато ледь не заплакав вiд її людської щедростi й безкорисливостi.

Iзольда всiм казала, що Валяйко пропонував їй грошi, але вона й слухати не схотiла: вважала, що для неї i так велика честь i насолода, якщо її сусiдом буде справжнiй астроном -- знавець космiчних глибин i таємничих порухiв зiрок.

Зрештою тато привiз маму, i вона лишилася в повному захватi як вiд незрiвнянної Iзольди Сократiвни, так i вiд дачi.

Попередня
-= 5 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!