Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Мiнiмакс - кишеньковия дракон, або День без батькiв

Кренею Iзольда назвала птаха на честь свого таточка. Вона ж i навчила Креню розмовляти, а слухати й запам'ятовувати почуте вiн умiв чи не вiд народження: адже й у ворон, як i в людей, теж бувають свої вундеркiнди.

Ворона була потрiбна Iзольдi для того, аби узнавати, що де робиться. Вона примушувала птаха лiтати по Круглику, пiдслуховувати плiтки й чутки та переповiдати їй.

Знаючи майже всi таємницi як мешканцiв Круглика, так i дачникiв, Iзольда, лише натякнувши на свою обiзнанiсть, легко "вибивала" для себе будь-якi блага: то мiнеральнi добрива для квiтiв, то новi дошки для паркану, а то й письмову подяку для свого Бобчика "за сумлiнну роботу у сферi обслуговування".

Ще Креня мусив узнавати, де намiчаються весiлля чи похорони. От де Iзольда й Бобчик грiли руки!

Iзольда Сократiвна першою мчала до мiсця подiї зi своїми квiтами, бо знала: лише у цих двох випадках люди навiть не питають, скiльки коштує букет, а платять, що скажеш. Та й Бобчик, якого Iзольда вiдразу сповiщала термiновою телеграмою, прилiтав своїми "Жигулями" на весiлля чи похорони за порожнiми пляшками. Пiсля такого вiзиту на дверях приймального пункту склотари, де вiн працював, кiлька днiв висiла промовиста табличка: "Немає тари!", а на полицях "банкового банку" Iзольди ставало тiснiше...

Роль шпигуна зовсiм не подобалася птаховi, вiн затаїв на Iзольду страшенну злiсть i при першiй же нагодi мрiяв помститися. Але жах перед мiлiцiєю поки що змушував Креню коритися хазяйцi, та й для помсти нiяк не траплялося слушної нагоди...

Отак насправдi жила Iзольда Сократiвна, ховаючись вiд стороннiх очей за щiльним високим парканом та за славою душевної i безкорисливої жiнки.

Отже, почувши Лiзчин зойк, вона вигнала Креню з клiтки i наказала:

-- Негайно лети до Валяйкiв: поглянь, чого раптом цi вихованi дiточки галасують.

-- На голодний шлунок? -- обурився Креня, бо хазяйка навiть не згадала про снiданок. -- I не подумаю!

-- Що-о?! -- гримнула Iзольда. -- I не подумаєш?! Так я зараз, ось-ось... -- I вона вдала, нiби збирається бiгти надвiр i щосили гукати на помiч дiльничного мiлiцiонера Крутивуса: так вона вже не вперше лякала птаха.

I хоч Креня в глибинi своєї воронячої душi трохи сумнiвався, що мiлiцiя може стати Iзольдi з її квiточками в пригодi, але страшний спогад дитинства знову примушував його скоритися...

-- Лечу, вже лечу! -- замахав птах крилами. -- Але хоч макову росиночку!

-- На вже, ненажера, вдавися! -- "розщедрилась", пожалiвши птаха, Iзольда й кинула йому заплiснявiлу обсмоктану кiстку.

Креня спершу ображено й гордовито вiдвернувся, та голод, як то кажуть, -- не свiй брат, i вiн пiд презирливим поглядом Iзольди, квапливо обдзьобав ледь помiтнi залишки курятини, утер дзьоба кiгтистою лапою i тiнню шугонув у прочинену кватирку.

5. ЗНАЙОМСТВО ЗБЛИЗЬКА

Пiдлiтаючи до лiтньої кухнi Валяйкiв, Креня ненароком зачепив металевий кухоль, що висiв на яблуневiй гiлцi. Кухоль iз дзенькотом упав на землю -- i птах вiд ляку аж завис у повiтрi. "Все! -- майнуло в його головi. -- Тепер уже точно здадуть у мiлiцiю!.." Та, на його подив, нiхто на дзенькiт просто не звернув уваги, тож Креня, вже обережнiше, вмостився на нижнiй гiлцi й уважно почав мотати на вуса, пробачте -- на дзьоба, -- все, що дiялося в кухнi...

Олег нарештi оговтався вiд того, що побачив i почув. Вiн пiдвiвся з землi, пiдсунув до себе низенький дерев'яний ослiнчик, вимкнув газову плитку -- в балонi вже кiнчався газ -- i вирiшив докладно з'ясувати, що ж трапилось.

-- Прошу вибачити, -- звернувся вiн якомога спокiйнiше до крилатої ящiрки, що вмiла говорити, -- але менi не зовсiм зрозумiло: ви кажете, нiбито ви...

-- Кажу, що чуєш! -- не дуже ввiчливо перебила його ящiрка. -- Я -- дракон Мiнiмакс Перший i поки що останнiй. -- При цьому "ящiрка"-дракон гордо розправила крильця i кумедно настовбурчила роговi лусочки на мордочцi та колючки на довгому зеленому хвостi. -А коли деякi особи, котрi безпiдставно, як я переконався, iменують себе "гомо сапiєнс", тобто людиною розумною, мислячою, не розумiють елементарних iстин, то й нiчого в такими правити теревенi! -- Мiнiмакс скiнчив свою промову й зарозумiло вiдвернувся, утупивши райдужнi очицi, прикритi повiками з блакитними вiями, в Лiзку, що стояла коло плити й усмiхалася.

Олег не знав, що й вiдповiсти цiй пихатiй, як на нього, потворi, тож перевiв погляд на сестру.

-- Чого всмiхаєшся? -- невдоволено мовив вiн. -- Краще б узяла й прибрала! Онде всю пiдлогу залила яйцями та засмiтила шкаралупками!

Лiзка заходилась прибирати, а Олег трохи заспокоївся, "випустив пару", як сказав би тато, i знову звернувся до пихатої ящiрки, що називала себе Мiнiмаксом:

Попередня
-= 8 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!