Слава ЗСУ!

Так i здається, що он з-поза того стовбура товстелезної смереки вийде нiжна Снiгуронька й тихо-тихо привiтає вас:

- Чолом тобi, охотничку-стрiлочку! Нi пуху тобi ще й нi пiр'ячка!

А ви мчите, а ви мчите, а за вами сани, а на санях дiжка, i сокира, i вiрьовка, i сiль...

Идет он густою тайгою,

Где пташки одни лишь поют.

Не всю путь до перемоги над лосем, певна рiч, буде так весело, бо людина - є людина, отже й ви, розумiється, вiдчуєте через два-три тижнi втому, але ж, я гадаю, що ви вже почуваєте, що й лось притомився, бо слiди його все глибшi, все важчi.

Пiдбадьорiться, -  ось-ось перемога!

Ви вже бачите, як перевтомлений звiр хапає язиком снiг i все частiше, все частiше вiн його хапає. Тому доказ - довгуватi ямки обабiч лосьового слiду.

Щоправда, ви вже весь паруєте, як киплячий самовар, але то нiчого: бiльше руху, бiльше енергiї!

Вже недовго...

Днiв через п'ять-шiсть ви вже наближаєтесь до лося, бо вiн уже не бiжить, а тяжко йде, ступає.

За два-три днi вiн од вас не далi як на п'ятсот метрiв!

Натиснiть, голубе, натиснiть!

Аж ось ви бачите, що звiр упав. Потiм пiдвiвся, ступнув разiв iз десять i знову впав. Ще раз пiдвiвся, двiчi ступнув i впав.

Лежить!

Ви пiдбiгаєте на лижах до нього і падаєте на звiра.

Звiр тяжко дихає, i ви тяжко дихаєте.

Звiр висолопив язика, i ви висолопили язика.

Отак звiр i ви лежите днiв зо два!

Але яка радiсть розтинає вашi груди! Бо ви зверху!

Приблизно днiв через два звiр тяжко пiдносить голову, повертає до вас свою вкрай стомлену морду!

- Стрiлятимеш чи рiзатимеш? - питає.

- Почекай, дай трохи вiдсапну! Вiдсапуєтесь далi...

- Ну, що ж, -  каже лось, -  не хочеш убивати, почвалаю я далi: я звiр, а ти мисливець, менi вiд тебе тiкати треба!

- Та полеж, -  кажете ви, -  вiдпочину й застрелю!

- Нi, побiжу, -  я гордий! Iзсунься з мене, бо я не встану!

Пiдвiвся лось i почвалав.

Але вiн далеко не пiде, - ноги вже йому не служать, i вiд смертельного гону в нього невроз серця.

Ви пiдводитесь i стрiляєте.

Лось - мертвий, а ви поки що живий.

Тодi вже бiлуйте, солiть м'ясо, напинайте шатро, встановлюйте радiостанцiю, визначайте орiєнтири й викликайте радiограмою дружину з дiтьми.

Приїздить родина, може, ще хтось i знайомий завiтає - ну, тут уже бал i все таке iнше.

Святкуєте, доки не з'їсте всiєї солонини з лося.

Голову ви зразу ж одрубали, як трофей, щоб потiм повiсити її в кабiнетi й увесь час задаватись, що ви вбили лося.

А як дружини не викликатимете, -  грузiть солонину на санки й додому.

Коли повернетесь додому, в Києвi буде вже двi лосячих голови: одна у вас, а друга в мого приятеля.

Я про неї вже згадував. Мiй приятель хотiв був подарувати менi ту голову з страшними рогами:

- Забери, -  каже, -  будь ласка! Трофей же який!

- А чого, - питаю, - ти сам не пишаєшся з такого трофею?

- Та куди ж я його приткну? У передпокої - в хату не ввiйдеш, в кабiнетi - теж нема де повернутися! Сама тобi голова! Забери, будь ласка, я доплачу!

1946

ДРОХВА

Як пiдете ви з хутора на гору, отуди, де колись стояв млин-вiтряк, а потiм звернете на межу, помiж пшеницями, та спуститесь тою межею трохи нiби в дiл - на шлях, що простягся з хутора В'язового до церкви, що в нiй на Покрову храм бував, так ви собi i йдiть тим шляхом далi. Минете церкву, а потiм Куликами, Куликами (це куток на селi, де всi Кулики живуть) аж за мiстечко вийдете. Вийшли ви за мiстечко й прямуйте далi. Перша дорога, праворуч, буде на Тернiвщину, а друга - далi, на Шенгерiївку.

Нi на Тернiвщину, нi на Шенгерiївку ви не звертайте, а все прямо, все прямо йдiть! Минете Халдеївщину, а там уже швидко й Дуб'яги будуть.

Од вашого хутора до Дуб'ягiв буде не бiльше, мабуть, як кiлометрiв iз вiсiм.

Щоб не сумно вам було йти, ви б могли проказувати, iдучи межею помiж пшеницями:

По ниве прохожу я узкою межой,

Поросшей кашкою и цепкой лебедой!

Так ви ж не вмiєте ще такого проказувати, бо вам iще тiльки сiм рокiв...

Проказувати ви таке вмiтимете тiльки через два роки, коли Марiя Андрiївна, старенька-старенька вчителька, яка, коли надворi i весна, i сонце, -  так i тодi вона в теплу хустку кутається, бо вже вона старенька, i все, бiдна, кахикає, - навчить вас.

Так тiльки через два роки вона вам скаже:

- Оцi два рядочки, дiтки, ви менi на завтра щоб напам'ять вивчили! Оцi:

По ниве прохожу я узкою межой,

Поросшей кашкою и цепкой лебедой!