Слава ЗСУ!

- Дiду-у-у! На Лиманi два лебедi сiло! Їй-бо, правда! Швидше, а то полетять!

Я за рушницю та туди. Васько бiжить за мною й командує:

- Ви, дiдусю, бiжiть, сiдайте в ямцi, ми з Федьком побiжимо та забредемо озером, бо вони недалечке з цього боку сiли, на мiлкому!

- Обережно, -  кажу, -  забрiдайте, щоб не потопилися!

- Нi, там, дiду, мiлко! Не бiйтесь! - подавсь Васько до озера, де вже його чекав Федько.

Сiв я в ямцi, прикрився бур'яном, звiв курки, чекаю... А як спускався з гiрки, бачив, що справдi на Лиманi, недалечко вiд берега, з цього боку два лебедi плавають. Сидю я. Ну, поки хлоп'ята ж ото забрели та потихеньку до лебедiв пiдходили, чималенько часу проминуло. Уже в мене i спина болить, уже й очi злипаються, i ноги терпнуть... Я терплю, -  аякже: лебiдь! Коли ось чую Васькiв крик: "Дiду-у-у! Пильнуйте!" Пiдвiвся я трошки в ямцi, зирк у той бiк крiзь бур'ян, - бачу, справдi знялися з озера лебедi I летять просто на мене. I низько, так низько пливуть... Бiлi, бiлi, -  аж нiби блищать... Сонечко якраз заходить, i як сонячний промiнь упаде на лебедя, -  так у нього одно крило нiби золоте, а друге - срiбне! Летять тихо, не сурмлять. Один летить вище, а другий - нижче, - i той, що нижче, прямує просто на мою ямку... У мене аж зуби цокотять i руки пiдскакують. Ось-ось уже лебiдь мене крилами накриє. Я беру його на мушку, вiрно беру, даю, як і треба, вперед: клац! не спалило!.. Аж я зубами заскреготав. -  Клац - з лiвого! - не спалило! А я ружжо об землю! А я картуза об землю! Та впав у ямку i за чуба себе вхопив! Пiдбiгають Васько з Федьком:

- Чого ж не стрiляли, дiду?!

А я не сказав, а нiби аж заревiв:

- Не спа-га-га-ли-ло!

Васько пiдбiг до ямки, вхопив рушницю, -  а в мене централка, тулка, добряче ружжо! - розкрив її.

- Та вона ж у вас, дiдусю, без набоїв! Не заряджена! Оце охотник! Я як закричу:

- Як не заряджена?!

- Дивiться самi! - смiється Васько. - Де ж вашi набої?

Так отаке буває! Раз у життi довелося лебедя стрiляти, i забув рушницю зарядити! А все той Васько гемонський. "Швидше, -  кричить, -  швидше!" От тобi й швидше!

IV

Ви не смiйтеся з дiда Кирила Iвановича Дудки, бо вiн розсердиться...

А ви його так лагiдненько запитайте:

- Весною це, дiдусю, було? А чи дозволено тодi було весняне полювання, не пам'ятаєте?

- То ж бо й є, що не дозволено! Так хiба ж отямишся, коли Васько, як навiжений, кричить: "Швидше, дiду, бо лебедi сiли!" Хiба той Васько не спантеличить?

- А цiєї весни, дiдусю, сiдали лебедi на Лиманi?

- Сiдали! Васько бачив!

- I що: не прибiгав за вами, щоб ви з рушницею йшли лебедiв стрiляти?

- Таке скажете? Тепер Васько в пiонерах, та ще й за голову отих, -  як їх там? - юннатiв, що ото птицю оберiгають! Так такий завзятий, що як побачить когось iз ружжом у заборонений час, -  зразу до сiльради! Та ще й менi навеснi наказує:

- Ховайте, дiдусю, рушницю аж до осенi! Кирило Iванович Дудка докурив цигарку i взявся знову розплутувати снасть...

Мовчав, мовчав, а потiм додав потихеньку:

- Та воно, може, й краще, що тодi ружжо не "спалило", мав би я мороку, що навеснi лебедя встрелив.

...Тепер ви можете пливти Дiнцем на Коропiв хутiр i далi повз Козацьку могилу, аж до... та куди, хочете...

1951

КОРОП

І

Чудесний лiс. Мiшаний. I дуби, великi-великi, в лiсi ростуть, i ясенки, i берестки, i сосни. Найбiльше дубiв та сосен. У тиху погоду в лiсi анi шелесне: тихо-тихо, тiльки коли-не-коли флейтою iволга заграє, застукотить дятел, затiвлiкає щиглик...

I знову тихо.

Серед лiсу ставок, очеретом з одного боку прикрашений...

I якесь так воно вийшло, що з одного берега у ставок сосни заглядають, а з другого, протилежного, -  дуби... Лiворуч над ставком - гребля, а праворуч - луки прослалися, з зеленими кущами, з вербами, з густою-густою травою.

У тому ставку коропи живуть. Отакеннi коропи!

- Ой, та й здоровi ж коропи отут у ставку живуть! Як ночви!

I як же хочеться впiймати отi "ночви"!.. Та ще пiсля того, як вам скажуть:

- Та що ви?! Та там як ухопить, як смикне, як поведе, - так i не думайте пiдсiкати! Намагайтеся, щоб зiрвався сам. Бо й гачка не буде, i лiски не буде, i вудлища не буде, i самi ви, як за дуба не вхопитеся, у ставку будете! Нашi такi коропи! Не коропи, а жеребцi! Вони в нас особливої породи - гiбриди: мати дзеркальна, а батько - симентал.

Отож i хочеться впiймати отакого гiбрида. Голову колгоспу, що йому належить той чудесний ставок, ми знайшли на степу, бiля комбайна, що якраз домолочував великий лан озимої пшеницi.