Слава ЗСУ!

- А рушницю ти взяв?

- Ай справдi, де ж це вона?

- Та я стола нею пiдперла, бо нiжка поламалась...

- Та хiба ж можна рушницею?!

- А що їй зробиться? Хоч яка-небудь користь iз неї... А то ж...

- Ну, годi, годi! Бувай здорова. Поспитай у Катерини Миколаївни, як зайця салом шпигувати, а то ж потiм зiпсуєш... Та купи сала не менш як на трьох зайцiв.

- На трьох?

- Ну, купуй на п'ять! Я бiльше як п'ять не стрiлятиму.

Поїхали...

II

Полюють зайцiв в основному трьома способами: з пiдйому, з-пiд собак-гончакiв i на засiдах.

З пiдйому можна полювати одному й колективом.

Iдеш собi один чи рiллею, чи озиминою, чи бур'янами i "витоптуєш" зайця, який, як вiдомо, вдень лежить I вiдпочиває... Ви пiдходите до його лiгвочка, заєць i вискакує...

Коли полюєте компанiєю, тобто колективом, краще йти так званим "котлом", такою нiби дугою, щоб фланги були спереду вiд центра. Заєць як вискочить, примiром, в центрi, то вже йому, iнакше як на сковорiдку, бiгти нема куди.

- Як же краще, -  спитаєте, -  полювати: одному чи колективом?

Майже однаково.

Коли йдете один, то один промазуєте, коли йдете колективом, то промазуєте колективом.

Дуже цiкаво полювати зайцiв з собаками-гончаками.

Коли такi собаки є, їх пускають у лiсок чи в байрак, вони бiжать, пiдiймають зайця i "голосом" його гонять.

Ви стаєте на путi, де має бiгти заєць, і мажете по ньому на тiй путi.

Та краса заячих ловiв з гончаками не тiльки у вашому промаховi...

Ви уявляєте собi, коли цiла зграя гончакiв iде слiдом за зайцем, нiби якийсь оригiнальний, нi в якiй фiлармонiї не бачений i нечуваний, оркестр. Заливається флейта, трубить з переливами трубач, рявкає бас, гуде баритон...

"Скiльки жару, скiльки страстi в голосах..."

Ех, якби в наших оркестрах з такою пристрастю грали оркестранти, - якi б були симфонiї!

Стоїш, слухаєш, рве серце тобi груди, поломенiє в тебе мозок, i ти мажеш, мажеш, мажеш...

На засiди ви виходите, коли вже добре стемнiє... Виходите в великому дубленому кожусi. Хазяїн вас питає:

- Може б, i свитку ще надягли?

- Нi, -  кажете, -  не треба. Не так уже воно й холодно. I вiтру нема. Та й первак у вас з комiром. Теплий первак, я його добре пiдпережу, воно не продме.

Засiдаєте бiля величезного колгоспного ожереду соломи...

Нiч темна, бадьора.

На небi, над ожередом, - зорi, на землi, пiд ожередом, - зайцi.

Сiли, закутались.

- Ну, налiтайте, которi тут зайцi є!

Тихо-тихо...

Аж ось десь аж iз сусiднього села:

- "Котила-а-а-ася..."

I тихо.

Ще щiльнiше закутуєтесь у кожуха...

Замислюєтесь...

Мимоволi iз грудей:

Ой, зiйди, зiйди, ясен мiсяцю,

Як млиновеє коло...

I знову тихо.

Голова на солому хилиться, хилиться, хилиться... Пiд кожухом тепло-тепло...

I на серцi тепло-тепло...

* * *

Раптом над вухом:

- Доброго ранку! Заснули?!

- Драстуйте! Невже заснув?!

- А вже й снiданок на столi! Ходiмте!

- Ходiмо.

- А де ж ваша рушниця?

- Нема... Дивись. Сюди-туди - нема рушницi.

- Та то так! Тут у нас не зiвай! Пiдслiдили, значить, i хапнули. Ну, нiчого: може, десь випливе...

- Неприємно! Не кажiть хоч нiкому!

ІІІ

Додому ви все-таки зайпя привезли.

- А де ж рушниця? - питається посемейство.

- Курок трошки закапризив: занiс до майстра. Увечерi ви їсте нашпигованого салом зайця. За столом урочисто: перший в цьому сезонi заєць.

Трапезу дiлить з вами i ваш вiрний по полюванню товариш.

- Будьмо!

- Будьмо!

По вечерi ви благальне дивитесь на вiрного товариша, а вiн, прощаючись, заплiтається:

- Ти ж не забудь узавтра занести, що на зайця позичав.

1945

ВЕДМIДЬ

І

Ведмiдь у нас на Вкраїнi, крiм як у зоологiчних парках, нiде не водиться, через те не так уже й страшно по наших лiсах вальдшнепа, чи зайця, чи лисицю полювати.

Були б ведмедi, -  довелося б багатьом мисливцям рушницi попродати, бо нашi охотники люди тихi, сумирнi й поетично нiжнi, а ведмiдь - звiр великий і реве: може перелякати.

Один мiй приятель, дуже пристрасний охотник, коли ми, пам'ятаю, колись дiстали таку телеграму аж iз Вологодської областi - "Назнали й обклали аж три ведмежих барлоги зггг приїздiть негайно..." - довго вдивлявся у ту телеграму й каже:

- Ти як знаєш, а я не поїду... Я - на бекасика люблю, бекасик - пташка сумирнепька, - вона не реве i скальпiв iз людини не здiймає. А ведмiдь - воно дуже велике й дуже буре, а снiгу там багато: не втечеш! Не поїду я!