Слава ЗСУ!

Національні історичні пам’ятники — це ЖИВІ свідки історії народу. Їхня мовчазна мова нагадує людям про боротьбу їхніх предків за щастя нащадків. Ці живі свідки виховують у наступних поколіннях нових борців за національні ідеї, пов’язують мертвих, живих і ненароджених у безсмертну націю. Величезні стародавні будівлі, пам’ятники національним героям, їхні могили, мистецькі, малярські, різьбярські, літературні, музичні твори творять з несвідомого загалу націю. Знищити ті пам’ятки та пам’ятники, матеріальні й духовні — це один з засобів знищити народ. Московщина почала нищити українські історичні пам’ятки і пам’ятники на другий же день по нашій поразці у Переяславі 1654 р. Нищить їх і досі. Особливо посилила і прискорила нищення за останнє півстоліття. Згадуємо лише дещо.

Всі народи осілої хліборобської культури мали — і мають — культ предків. Народи мисливської, кочової культури (москвини, татари) не мають культу предків. Деякі зберігають спогади, але не культ. Народи хліборобської культури ставили померлим пам’ятники, молилися перед тими пам’ятниками, просячи допомоги предків. Так автоматично ті пам’ятники стали символом богів, а потім і самі стали богами в уявленні людей. Культ предків став частиною культу і духовності всієї Європи, співтворцем якої була й Україна, де були тисячі пам’ятників та скульптур. Українці просили не нищити, а передати до музеїв. Знищили, бо то — європейська культура. Московські соціалісти М. Бакунін, С. Нєчаєв та інші закликали у ХІХ ст., а В. Маяковський у ХХ ст. знищити всю європейську культуру. Закликали до цього і московські монархісти, К. Лєонтьєв, Ф. Тютчєв й інші.

В Україні були не окремі камені чи вбогі рештки історичних будівель, а лише напівзруйновані великі храми, фортеці, навіть міста. У Криму ще й у ХVIII ст. стояли величезні, неперевершеної краси мармурові храми з прекрасними колонами. Після Атен та Риму тут були найбільші пам’ятки античної культури безмірної наукової вартості. Завоювавши 1783 року Крим, Московщина зруйнувала ті храми. Свідок того вандалізму англійський професор Е. Кларк даремно благав князя Г. Долгорукого не нищити, а продати Європі за великі гроші. У своїй книжці він запитує: «А що ж зробили би ті дикуни, якби вони — не дай Боже — захопили Атени чи Рим?»[406]. Напівцивілізовані татари за кілька століть свого панування в Криму пальцем не торкнулися до тих храмів, шануючи їхню красу та богів, що їм храми були присвячені, хоч ті боги не були татарські. «Народ-богоносец», «передовой, ведущий» знищив ці європейські храми. Навіть продати не захотів. Нищив, бо храми були живими свідками стародавньої високої культури в Україні того часу, коли в Московщині не знали навіть дерев’яних будов, а жили в ямах і живилися корінцями, мушлями, сирою рибою.

Наші церкви Московщина почала нищити не 1917 року, але 200 років раніше. Нищили «богобоязненные христиане»-єпископи. Московський князь Андрій Боголюбський 1169 року сплюндрував Київ так, що татари 70 років пізніше вже не мали що нищити. За свідченням іноземців у Києві було 400 церков, він був багатший за тодішні Лондон і Париж[407]. Церква св. Василія в Києві з ХІІІ ст. потребувала відбудови. Московщина обернула її 1709 р. на військовий склад. Остаточно зруйнувала 1934 року, спаливши чудової краси іконостас. Київ поставив огорожу навколо руїн церкви св. Ірини з 1037 року, щоби зберегти ту стародавню історичну пам’ятку першого сторіччя християнства в Україні. Московщина зрівняла її з землею 1846 року, місце лишилося незабудованим півстоліття. Ті руїни доводили, що українці мали церкви вже 1037 року, коли «старший брат» ще тільки «пню молился», як свідчить московський історик[408].

Петербурзька академія мистецтв порадила урядові «Не увлекаться южнорусской стариной», коли реставрує чи перебудовує українські церкви[409]. Київ заходився 1842 року відбудувати свою найстарішу, з Х ст., Десятинну церкву, що її спорудив ще Володимир Великий. Український архітектор, знавець української стародавньої архітектури А. Меленський зробив проект її первісного вигляду. Московський уряд на пораду Академії мистецтв відкинув проект А. Меленського, а доручив їй зробити інший. Вона зробила і доручила москвинові В. Стасову будувати. На наказ Академії мистецтв він насамперед ЗНИЩИВ геть усі залишки Десятинної церкви, серед них безцінні для науки написи, фрески, прикраси. На розчищеному місці побудував незграбну церкву в московському стилі. Так Московщина реставрувала наші старовинні церкви в Переяславі, в Хоролі, у Володимир-Волинському, в Овручі і чимало інших[410].

  [406] E. D. Clarke. «Travels in Russia».

  [407] A. Campense. «Lettera d’Alberto Campense»; S. F. Herberstein. «Rerum Moscoviticarum Commentarii».

  [408] В. Ключевський. «Курс русской истории».

  [409] Лист Академії до міністра внутрішніх справ від 8 травня 1897.

  [410] В. Січинський. «Історія українського мистецтва».