Слава ЗСУ!

Державна капела диригента Олександра Кошиця в 1920 р. співала в Німеччині, Швейцарії, Чехії, Франції, Голландії, Бельгії, Англії, США, Канаді лише українські народні пісні, але там не вірили, що то народні, а не створені великими композиторами. Поїздка капели стала тріумфом української культури. Музичні критики, а серед них і політично неприхильні до України, змагалися в похвальних словах[732]. «Багатющу українську пісню зродила багатюща на героїв та на події історія України. Тому українські пісні є нерозривною частиною всього життя українців. Українська пісня живе в народі і з народом. І український народ живе своєю піснею. Українська пісня народилася в боях за волю, і тим-то в українській пісні так багато великих, високих поривань до волі»[733]. «Всю незрівнянну, магічну красу української пісні міг створити лише великий, дуже старої і глибокої культури народ і то довгими століттями. В тому і є непереможна, всевладна сила, божественна музичність української пісні і мови. Оскільки українська пісня і мова є витвором дуже давнього і дуже культурного народу, в них звучить велич високих ідей і тисячолітня глибина людського почуття. А це не може не захопити навіть і неукраїнську душу»[734].

Чеський композитор В. Балтазар переконаний: «Господь охоронив Україну від облудної новітньої музики. Вислухати новітню європейську музику, а після неї українську народну пісню — це однаково, що вийти з затруєної пахощами міської світлиці на свіже, чисте лісове повітря. Композитори всього світу можуть знайти багатющі музичні перлини в українській народній пісні. Українські народні пісні — це невичерпна криниця музичних перлин, що їх вистачить композиторам усього світу»[735]. Недарма москвини не раз подавали європейцям українські пісні під назвою «русский».

Чехи є москволюбами і тому не люблять українців за протистояння Московщині. Проте чеський науковець науково-безсторонньо писав, що український фольклор, а надто пісні, вражають своєю моральною чистотою, високим ідеалізмом, глибиною думки, духовною красою, що створити їх міг лише народ дуже високої, старої культури, глибокого християнського світогляду[736]. Навіть україножер М. Горький зізнавався: «Я перейшов пішки всю нашу землю від чорноморського степу до біломорської північної тундри, отже знаю її добре… Душа українця росте і купається в яскравих, гарячих променях південного сонця, а москвин все своє життя живе в сутінках та холоді північних лісів. Отже, природно, душа москвина є не лише іншою за українську, а й цілковито протилежною. Українська багатюща природа, ласкаве, погідне небо, яскраве гаряче сонце, сповнений піснями степ, тепле, прекрасне море — надали українській душі більше струн, більше барв, більше інших душевних багатств, ніж бідна, сумна, гола природа Московщини дала душі москвина. Отже, природно, що багатюща українська душа створила багатющу українську культуру, переповнену красою, світлом, теплом, радістю, вільнолюбністю, згармонізованою різноманітністю. Велика українська душа дала високий злет творчій думці та широчину погляду на всесвіт. Безперечно, культура українського народу значно перевищує культуру московського народу. Москвин і українець, маючи цілковито інакші (навіть протилежні) психіки, цілковито інші світогляди, природно, не можуть мати однакового громадського ладу. Це доведуть вам науково: народознавець, мовознавець, культурознавець, психолог, господарник, політик і дослідник релігії»[737]. Так вихваляв він українців лише тоді, коли 1917–1919 рр. Українська Самостійна Держава мала на московсько-українському кордоні гармати, спрямовані на Московщину, а безсила, голодна-холодна Московщина благала Україну продати пшениці та вугілля. А коли Московщина загарбала Україну, грабувала її і розстрілювала українців, тоді М. Горький заспівав інакшої.

Українське село не вдалося змосковщити до 1917 року, і воно стало основою і джерелом протимосковських сил. Щоби знищити його, Московщина взялася після 1917 року московщити наше село якомога швидше і більше. Тепер у сільських школах навчають московської мови, московських пісень. З пісень, що їх подає радіо — 75% московські. Коли сільські книгозбірні (клуби) замовляють україномовні (навіть з московським змістом) книжки, журнали, часописи, то одержують москвомовні. Про це пишуть навіть часописи УРСР. А ще ж 1920 року етнограф Гнат Танцюра збирав пісні по селах, де знайшов: українських — 2157, московських — 135, польських — 20, «радянських» — 103.

  [732] Л. Безручко. «З піснею по світах», О. Кошиць «З піснею через світ».

  [733] «Berliner Tageblatt», 30 квітень 1920.

  [734] «Free Press», 1.X.1920, Winnipeg.

  [735] Див.: «Вітчизна», листопад, 1958.

  [736] L. Niederle. «Puvod a pocatky slovanu vychodnich».

  [737] М. Горький. Полное собрание сочинений (переказ).