Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Історія цивілізованого людства знає мало прикладів такого всебічного, всеохоплюючого рабства, як є в СРСР. Англійський письменник докладно і правдиво змалював картину рабства в СРСР, але це сприймається як карикатура[136]. Інакше бачить і сучасність і майбуття московський письменник-некомуніст у фантастичному романі про ХХVІ століття. Він пише, що існуватиме єдина світова держава з столицею Москвою. Як людство до того дійде? «Як рух нерозривно пов’язаний з швидкістю, так і свобода нерозривно пов’язана із злочином. Не можна відокремити швидкості від руху. Щоб знищити швидкість, треба знищити самий рух. Так само не можна відокремити злочин від свободи. Отже, щоб знищити злочин, треба знищити свободу. Раб, що лише виконує накази, не зробить злочину. Ми, москвини, обрали щастя без свободи і тому переможемо. Немосквини обрали свободу без щастя і тому будуть переможені»[137]. Отже, щастя в РАБСТВІ. Москвинові РАБСТВО Є ЩАСТЯМ. Справді, саме цей ідеал втілювався не лише деспотами та червоними, а й назагал московською нацією. Мужики здійснювали в родині та в общині, інтелігенція у своєму побуті, літературі і філософії, панівна верства — в державній політиці. Не марксизм, не соціалістичні ідеї підказали 1917 року В. Леніну ПОНОВИТИ деспотичну владу та кріпацтво, а непереможна сила національних традицій.
Всяка московська імперія (навіть сама етнографічна Московщина) не дозволить жодної свободи: особистої, громадської, національної немосковським народам. Не може дозволити приватної власності, що є основою свободи. Всіляка Московщина — монархічна і соціалістична — заперечує особу та її права; заперечує ідею приватної власності; заперечує всіляку свободу. «Деспотія і рабство, брехня і доноси, злодійство і безбожництво. Московщини без цих властивостей не було в історії. І досі вона не показала, що може бути інакшою. Отже, як не боляче, мусимо визнати, що і не може бути інакшою. Тому вона і не має права існувати взагалі», — щиро зізнавався московський патріот князь С. Волконський.
VIII. ДЕРЖАВНИЙ ЛАД МОСКВИНА
В. Соловйов, 1905 р.
В. Ленін, 1918 р.
О. Керенський, 1950 р.
Кожна людська спільнота обмежує волю і права особи, щоб сама громада могла існувати і допомагати своїм членам. Народи, що їх культура заснована на вірі в Бога і в Божу справедливість та кару, виробили свої закони моралі, права, самообмеження стосунків. Справді культурну, побожну людину стримує від злочину не лише страх людської кари, а власне сумління, етичні засади, власна мораль, самоконтроль, коротко — культура. Москвини розуміють єдиний стрим — страх перед більшою фізичною силою, тобто владою, державою.
СТАНИ
Європейська шляхта виховувалася на багатій культурі Еллади та Риму. Вона знала і розуміла ідеї обов’язку, права, свободи, власної гідності, життєвої мети. На цих ідеях зродилося і виросло в Європі лицарство, що присвячувало своє життя боротьбі за вищі ідеї та ідеали, поширення християнства, та насамперед — служіння своєму народові. Один з представників європейського лицарства високоосвічений наш князь Дмитро Вишневецький саме на тих засадах заснував у ХVІ ст. славну Запорізьку Січ.
Власний почин (ініціатива), власна свобода, власні зусилля виховували у європейців почуття сили, гідності, гордий, незалежницький дух. І європейські стани: аристократія, шляхта, торгівці, ремісники власними силами і боротьбою здобували станові і особисті права та вольності, навчилися їх боронити. Український народ від передісторичних часів творив з іншими європейську культуру та цивілізацію. Українська провідна верства жила тими самими ідеями та ідеалами, що й західно-європейська. У ІХ–ХІІІ ст. український народ створив найбільшу, наймогутнішу, найбагатшу і найкультурнішу державу в Європі. Втративши у ХІV–ХV ст. переважну більшість старої аристократії[138], український народ створив у ХVІ–ХVІІ століттях нову — козацьку. Вона мечем і пером боронила народ від поневолення з півночі, сходу і півдня та заходу. І цю боротьбу вела не тільки шляхта, а й усі стани українського народу. Навіть селянський, бо він століттями орав степ з мечем при боці і не раз за життя одного покоління кидав плуг і хапався за шаблю. Орачі-лицарі — визначали наше козацьке селянство європейські історики. Ця кривава, безупинна БОРОТЬБА кількох поколінь всіх станів народу за вищі національні та людські ідеали зміцнила в українців успадковану від попередніх поколінь волелюбність, самостійність і критичність думки, національну і особисту гідність. Зміцнила настільки, що Московщина не змогла асимілювати Україну за триста років азійського нищення. Навіть московщена школою та літературою українська інтелігенція не денаціоналізувалася аж до ХІХ ст., доки драгоманівці зловили її на соціалістичний гачок. Ніхто інший, як Україна заб’є осиковий кіл у могилу московської імперії. Така сила українського національного духу.
[136] Г. Орвелл. «Ферма тварин».
[138] Більшість найвищої польської аристократії була українського походження: князі Острозькі, Сангушки, Чарторийські, Збаразькі, Вишневецькі, Воронецькі, Курцевичі, Четвертинські, Ружицькі, Пузини, Слуцькі, Пронські та інші.
