Слава ЗСУ!

У XVІ–XVIII ст. москвини не їли нічого привезеного з-за кордону, доки священик не «пересвятить» та благословить. Тепер москвини не читають жодного друкованого слова з-за кордону, доки цензура не поблагословить. Московський Церковний Собор ухвалив 16 грудня 1620 р. перехрещувати всіх немосквинів (навіть православних), що оселювалися в державі чи приїхали на тривалий час. До своїх церков не пускали навіть і православних чужинців, доки ті не дістануть московського хрещення. Немосквин, що мав стати підданим держави, мусив спершу одержати московське хрещення і навіть московське ім’я. Так перехрестили німкеню Софію Ангальт-Цербст і дали нове ім’я Катерина (ІІ). Православну грекиню Зою Палеолог перехрестили на Софію (дружина Івана ІІІ).

Польські єзуїти пробували навертати на католицтво тих москвинів, що жили в Польщі. Задля того єзуїти запустили бороди, правили католицьку богослужбу на московський лад, розмовляли по-московськи. За 40 років не навернули жодного.

Московський історик свідчить: «Еллінська філософська мудрість викликала у москвина страх і ненависть до неї.» Москвини мали ту мудрість за підступ людського розуму, спантеличеного дияволом. Московський «книжник» пише: «Богомерзостен пред Богом всякий, кто любит геометрию, а се душевные грехи учиться астрономии и еллинским книгам». Інший писав: «Аще не учен словом, не учен диалектике, риторике и философии, но разум Христов в себе имеет».

Патріарх Нікон доручив українським та грецьким ученим богословам виправити в московських церковних книжках помилки, що їх наробили напівписьменні московські переписувачі. Він нічого нового не запроваджував, жодних змін не робив, але й ця звичайна друкарська правка викликала в Московщині великий заколот і розкол у московській церкві. Чернець Саватій писав цареві: «Эх, Государь! Смутилися и книги портят. Свела с ума несовершенная их грамматика и приезжие нехаи» (москвини називали тоді «нехаями» українців).

Присутні на московському Церковному Соборі 1667 р. східні патріархи докоряли протопопові Авакумові, що він не визнає те, що визнають усі православні церкви. На це Авакум каже: «Вселенские Учителя! Рим давно пал, и ляхи в ним же погибли — до конца лишилися врагами христианства. А у вас православие пестрое от насилия турсково Магомета. Немощны вы стали, и впредь приезжайте к нам учиться. У нас — Божью благодатью — самодержавие, и до Никона отступника православие было чистее и непорочнее»[202]. В. Ключевський пише, що противників виправлень було дуже багато серед московської аристократії. Отже, причиною московського спротиву Ніконові була не набоженська запеклість, а московська ненависть до чужинців і всього чужого (ксенофобія). Звідки походить та їхня ненависть — ми вже згадували. Наведемо кілька прикладів. Український архітектор Й. Старченко побудував 1683 р. «трапезную палату» в Симоновім монастирі в Москві, що його архимандритом був також українець Г. Домецький. Уряд заслав Г. Домецького на північ за те, що він «Симонов монастырь пышно и бойко испестрил латинскими штуками и Киев паче меры хвалил»[203].

Московський Собор 1690 р. викляв і засудив на знищення твори українських письменників XVII ст. Петра Могили, К. Ставровецького, П. Голятовського, Л. Барановича, А. Радивиловського та інших, бо «киевские книги прелести латинские утверждают». Та той собор міг нищити лише українські книжки в Московщині. А такий же самий собор 1933 р. (Пленум ЦК КПРС) уже мав у своїх руках всю Україну і наказав знищити понад три тисячі українських книжок. Московщина знищила не лише твори, а й самих творців. Лише за п’ять років (1933–1938) з 300 письменників знищила 290[204], хоч 95% їх належало до «трудових класів» і прихильно ставилися до «радянської» влади, а чимало з них були комуністами. Вигублено їх лише за те, що писали українською мовою.

Українець-єпископ заклав у XVII ст. в Москві при Чудовому монастирі греко-латинську школу для навчання священиків. Через три роки уряд закрив школу, а управителя грека Арсенія заслав до Сибіру за «неправоверность». Міністр Ф. Ртищєв привіз у XVII ст. з Києва українських вчених богословів-ченців і наказав кільком синам московських вельмож вчитися у них. Ті учні подерли книжки, пояснюючи, що вчитися в київських ченців гріх, бо їхня наука єретична. Міністр С. Медведєв подав 1685 року царівні Софії проект Академії, за яким академіками могли бути лише чистокровні москвини. По всій Московщині заборонялося вчити іноземні мови, читати латинські, польські, німецькі й українські книжки. Академії надавалося право карати порушників цієї заборони… спаленням порушників на вогнищі. Московський монархічний уряд XVII ст. визнав той проект надто дикунським і відкинув. Радянський уряд ХХ ст. здійснив той проект уповні. Лише порушників не палить, а стріляє чи вигублює на сибірській каторзі.

  [202] В. Ключевський. «Курс русской истории».

  [203] В. Січинський. «Історія українського мистецтва».

  [204] S. Pidhayny. «The Black Deeds of the Kremlin».