Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > На дикому Заході

Гасфілд рвонувся до нього, але Браун спинив його.

— Лишіть його, хай собі лається. Він, напевне, знає, що ми маємо слушність. Та й індіянин свідчить проти нього. Джонсон підступно напав на нього й хотів убити. Це перше звинувачення. А решту ми дізнаємось на допиті. Тепер же нам треба обшукати друге гніздо цих мерзотників. Хто знає дорогу?

— Я, — сказав Асоваум. — Але хіба мій брат гадає, що ведмідь повернеться до свого барлога, коли помітить біля входу мисливські сліди? Той крик пугача був звернений до тутешніх мешканців. Ми не знали, як на нього відповісти, і негідник зачув біду. Отже, гніздо буде порожнє.

— Мабуть, твоя правда, Асовауме, — мовив Браун. — А все ж таки треба спробувати. Якщо воно буде порожнє, то нам слід якнайшвидше спіймати… спіймати того другого, кого ти вважаєш за винного.

— А хто ж той другий, що індіянин його звинувачує? — спитав Стівенсон.

— Завтра ви його взнаєте, — відповів ватажок регуляторів, похмуро дивлячись перед себе.

— А кого ви ще шукаєте? — спитав і собі Гасфілд.

— Котона і… Раусона.

— Раусона? Проповідника? — вражено загукали регулятори.

— Проповідника, — тихо відповів Браун.

— І хто ж його звинувачує? — спантеличено спитав Малінс.

— Асоваум!

— У нього руки в крові, — тихо мовив індіянин. — Кров'ю позначені його сліди, і її не могли б змити ані води Пті-Жана, ані води Фурш-ля-Фев.

— Він же завтра одружується з Робертсовою дочкою! — здивовано вигукнув Кук. — Індіянин, мабуть, помилився.

— Побожний Раусон? — Малінс недовірливо похитав головою.

— Нащо дарма балакати, — рішуче мовив Браун. — Треба діяти. Зараз наша основна мета спіймати злочинців, які перебувають поблизу і, либонь, уже довідались, що їх викрито. Асоваум може провести нас до Джонсонової хати, а звідти ми разом вирушимо до Робертсів і вдосвіта, певне, будемо вже там.

— Я й досі не можу повірити, — озвався Малінс. — Індіянин теж людина, як усі, і…

— Асоваум тижнями вистежував сліди, вимірював і порівнював їх, — понуро відповів індіянин. — Блідолиций чоловік — зрадник.

— Годі говорити, — мовив Браун. — його звинувачено, і…

— Але хто його звинуватив, — сердито перебив Малінс. — Індіянин, який ненавидів Раусона за те, що той навернув Алапагу до християнства. І ми маємо вірити йому на слово й підозрювати та ображати такого богобоязливого чоловіка? Докажіть спершу! Бо я не дам своєї згоди.

— Зведіть мене з ним, — гордо мовив індіянин. — Зведіть і самі побачите, чи зможе він дивитися мені у вічі. Якщо зможе — тоді повісьте мене. Ви задоволені?

— Так, — поважно мовив Гасфілд. — Я не бачу, чому ми маємо менше вірити свідченню червоношкірої людини, аніж білої. Я сам не зношу проповідника й зовсім не здивуюся, як то виявиться вовк в овечій шкурі. Раусон теж, як і всі інші, тільки людина, а що він проповідує, то в моїх очах це не дає йому якоїсь особливої заслуги.

— А що робити г ними? — спитав Кук, показуючи на Еткінса, Вестона й Джонсона.

— Найкраще б сьогодні ж забрати їх звідси, — мовив Браун. — Але куди?

— До мене, — запропонував Вілсон. — Треба тільки лишити біля них добру охорону.

— Я охоронятиму, — згодився Картіс. — Тільки дайте мені ще когось до товариства. А як вони спробують тікати, то в мене є рушниця.

За чверть години троє злочинців у супроводі шістьох добре озброєних регуляторів їхали вже до своєї тимчасової в'язниці. Пелтер і Гостлер лишилися вартувати в Еткінсовій садибі. Решта на чолі з Асоваумом подалися до Джонсонової хати, щоб спіймати там проповідника або принаймні знайти ще якісь докази вини тих, хто був уже в їхніх руках.

Було вже опівночі. Вітер шумів ще у верхів'ях могутніх дерев, ще спалахували на виднокрузі бліді блискавки і глухо гуркотів удалині грім. Через тин, що оточував Джонсонову хатину, перескочила темна постать. Те був Котон. Крізь відчинені двері він шаснув у кімнату, зібрав свою одежу й зброю, а те, що не повинно було попасти до рук ворогам, сховав у дуплі недалеко від хати. Потім витяг із коминка кілька головешок, підклав їх під ліжко, ще раз озирнувся й швидко та нечутно, як завше, зник у гущавині.


БІЛЯ ХРЕЩАТОГО ДУБА


Котон прийшов до хрещатого дуба, відомого всім мисливцям на Фурш-ля-Фев, за цілу годину раніше умовленого часу. Він неспокійно походжав по галявині. Зненацька десь тріснула гілка. Котон скочив за повалене дерево, припав до землі й завмер, прислухаючись. Аж коли з лісу вийшов той, кого він так нетерпляче чекав, мисливець виліз із свого сховку.

— Нарешті з'явилися, — буркнув він. — Я вже тут годину місця собі не знаходжу, а…

Попередня
-= 67 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!