Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > На дикому Заході

— Картіс має слушність, — підтримав його Браун. — Цей Джонс — один із найбільших нахаб, яких я тільки бачив. Коли ви, арканзасці, згодні, то хай служник он там відлічить йому п'ятдесят гарячих.

Усі погодились, тільки Боувіт сказав:

— П'ятдесят, мабуть, замало. А чи не…

— Стривайте, — перебив його канадець і підійшов до Джонса. — Я сам його обманіжу. Я все одно йому дещо винен.

— Змилуйтесь! Змилуйтесь! — заволав Джонс, що добре собі уявляв, як його відмастикує цей напівіндіянин.

— Ми вже й так над вами змилувалися, — сказав Браун. — Бо ви, як на те йдеться, заробили мотузку, а не палицю. Гайда!

Канадець потяг Джонса, що не переставав скиглити, вбік.

— А як з Джонсоном і Раусоном? — спитав Гасфілд і повільно обвів очима регуляторів.

— Смерть їм! — відповіли всі.

— Пане, ви ж хотіли мене врятувати, — прошепотів Раусон чужинцеві, тремтячи із страху. — Далі зволікати не можна! Ви не знаєте регуляторів!

— Мовчіть і покладайтесь на мене, — так само тихо відповів адвокат.

Вілсон тим часом перерізав Еткінсові пута, і той хотів уже був іти додому. Але потім схаменувся, потиснув Вілсонові, Браунові та Гасфілдові руку і аж тоді вже рушив з горба вниз.

Браун задумливо глянув йому вслід і сказав Вілсонові:

— Цей уже нарозумився. Я не здивуюсь, як з Еткінса вийде ще чесна людина.

— Рятуйте мене, а то буде пізно, — тихо скиглив Раусон. — Ви ж обіцяли! Ви повинні мене врятувати.

— Ведіть засуджених на страту! — голосно сказав Браун.

— Ні! — вигукнув адвокат і виступив наперед. — В ім'я закону — ні! Правда, ці злочинці заробили смертну кару. І все ж я прилюдно заперечую проти такого судочинства. Передайте їх мені. Я буду їх звинувачувати перед судом штату, але тут…

— Регулятори, виконуйте свій обов'язок, — спокійно мовив Браун, незважаючи на слова адвоката. — Може, хтось із засуджених хоче ще щось сказати?

— Я все розповім! — кричав Раусон. — Вислухайте мене! Геть усе викажу, тільки подаруйте мені життя. До самої смерті працюватиму у в'язниці, лиш не вбивайте мене… не вбивайте! Я вам таке розкажу, що ви вжахнетеся!

— Вашого життя ніщо вже не врятує, — суворо відповів суддя. — Приготуйтесь прийняти смерть!

— Не чіпайте мене! — крикнув убивця, коли регулятори хотіли взяти його. — Не чіпайте, я підлягаю законові. Я…

— Стривайте, — прошепотів індіянин, що досі мовчки стояв біля зв'язаного проповідника. Він гордо випростався й поклав руку на плече злочинцеві. — Цей чоловік мій! Ви його засудили — але покараю його я.

— Ні! Ні! — зарепетував проповідник. — Хай краще хто завгодно! Беріть мене, регулятори, беріть! Вішайте мене! Вішайте на цьому ж дереві! Але не віддавайте в руки тому сатані! Рятуйте! Рятуйте!

Не чекаючи, що скажуть регулятори, Асоваум зв'язав Раусонові руки, хоч як той пручався, і взяв його на плечі.

— Панове, це ж жахливо, — здригаючись, мовив адвокат. — Невже ви допустите, щоб індіянин затяг його в ліс і там замучив до смерті?

Ніхто з регуляторів не відповів йому. Всі мовчки дивилися на індіянина. Проте на обличчі його не можна було прочитати, що робилося в його душі. Навіть Джонсон, здавалось, забув про свою власну долю.

— Змилуйтесь! — волав Раусон. — Урятуйте мене від цього диявола!

Індіянин вийшов з гурту регуляторів і вузькою стежкою рушив униз до річки.

— Я не можу дозволити цього, — мовив чужинець і подався доганяти індіянина.

Зачувши за собою ходу, Асоваум обернувся, глянув на адвоката й погрозливо мовив:

— Якщо ти підеш за мною стежкою помсти, то більше не повернешся назад. Я знаю тебе!

І за хвилю він зник із своїм в'язнем у кущах.



Вортон зупинився як укопаний і довго дивився вслід червоношкірому воїнові, хоч того вже давно не було видно.

На пагорбі теж ніхто не зважувався порушити напруженої тиші. Всі наче закам'яніли. Тільки Браун нечутно вийшов на скелю, що нависла над річкою, й глянув униз. Там плив по воді своїм човном індіянин, повільно й розмірено вимахуючи веслами, а на дні лежав зв'язаний проповідник.

Та ось Джонсів зойк пробудив усіх від заціпеніння. Канадець молотив його дубцем по спині, аж виляски йшли. Той верещав з болю і запевняв, що дістав уже шістдесят один, шістдесят два, шістдесят три удари…

Тоді втрутився Браун і звільнив в'язня від канадця, що, видно, й гадки не мав спинитися на п'ятдесяти ударах.

Тим часом кілька регуляторів підвели Джонсона до високого дуба. Він мовчав — ані жалівся, ані просився. Регулятори закинули йому зашморг на шию, посадовили на коня й прив'язали мотузку вгорі до гілляки. Картіс узяв коня за повід…

Попередня
-= 79 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!