Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Якщо людину, яка веде такий спосіб життя, називають диваком, то варто визнати, що дивацтво — річ доволі приємна!
Будинок на Севіль-роу не назвеш розкішним, але з-поміж інших він вирізнявся комфортабельністю. До того ж за незмінних звичок хазяїна обов’язки прислуги були зовсім нескладні. Однак Філеас Фоґґ вимагав від свого єдиного слуги виняткової точності й акуратності. Саме того дня, 2 жовтня, він звільнив свого слугу Джемса Форстера, який завинив у тому, що приніс своєму хазяїнові воду для гоління, нагріту до вісімдесяти чотирьох градусів за Фаренгейтом замість вісімдесяти шести; і тепер він чекав на нового слугу, який мав з’явитися між одинадцятою і пів на дванадцяту ранку.
Філеас Фоґґ сидів у кріслі, звівши п’яти, ніби солдат на параді. Він сперся руками на коліна, виструнчився, підвів голову і стежив за рухом стрілки годинника на каміні, що одночасно показував години, хвилини, секунди, день тижня, число, місяць і рік. Рівно пів на дванадцяту містер Фоґґ, за звичкою, повинен був вийти з будинку й вирушити до Реформ-клубу.
Цієї ж хвилини пролунав стукіт у двері маленької вітальні, де перебував Філеас Фоґґ.
З’явився звільнений Джемс Форстер.
— Новий слуга, — доповів він.
У кімнату з поклоном увійшов молодий чоловік років тридцяти.
— Ви француз і вас звуть Джоном? — запитав Філеас Фоґґ.
— Жан, з вашого дозволу, — відповів новоприбулий, — Жан Паспарту[1]. Цим прізвиськом охрестили мене давно, і воно доводить, що я здатен викрутитися з будь-якої халепи. Я вважаю себе чесною людиною, пане, але, щиро кажучи, змінив чимало професій. Я був мандрівним співаком, наїзником у цирку, вольтижував і танцював на дроті; потім, аби краще застосувати свої вміння, став викладачем гімнастики і, нарешті, був старшим пожежним у Парижі. До мого послужного списку внесено кілька великих пожеж. Та ось уже п’ять років, як я полишив Францію і, щоб пізнати принади домашнього життя, служу в Англії лакеєм. Залишившись без місця й довідавшись, що містер Філеас Фоґґ — найакуратніша людина і найвідоміший сидень у Сполученому Королівстві, я прийшов сюди з надією зажити в спокої і забути про те, що я звусь Паспарту…
— Ви мені підходите, Паспарту, — відповів джентльмен. — Мені вас рекомендували, і в мене про вас гарні відгуки. Чи відомі вам мої умови?
— Так, пане.
— Гаразд. Котра година на вашому годиннику?
— Одинадцята година двадцять дві хвилини, — відповів Паспарту, витягаючи з глибокої жилетної кишені великого срібного годинника.
— Ваш відстає, — зауважив містер Фоґґ.
— Даруйте, пане, але це неможливо.
— Він відстає на чотири хвилини. Але це не має значення. Достатньо встановити розбіжність. Отже, з цієї миті — тобто з одинадцятої години двадцять дев’ять хвилин ранку середи, другого жовтня, тисяча вісімсот сімдесят другого року — ви в мене на службі.
Промовивши це, Філеас Фоґґ підвівся, взяв лівою рукою капелюха, звичним рухом надягнув його на голову і вийшов із кімнати, не додавши жодного слова.
Паспарту чув, як гримнули зовнішні двері: це вийшов його новий хазяїн; потім вони гримнули ще раз: це пішов його попередник Джемс Форстер.
Паспарту залишився сам у будинку на Севіль-роу.
Розділ другий,
у якому Паспарту переконується, що, нарешті, знайшов свій ідеал
— Слово честі, — промовив трохи сторопілий Паспарту, — таких живчиків, як мій новий хазяїн, я зустрічав лише в мадам Тюссо!
Тут доречно пояснити, що «живчики» мадам Тюссо — це воскові фігури, досить популярні в Лондоні, яким, далебі, бракує лише дару мовлення, щоб вважатися живими.
За кілька хвилин розмови з Філеасом Фоґґом Паспарту встиг побіжно, проте пильно роздивитися свого майбутнього хазяїна. То був чоловік років сорока, високий на зріст, з гарним шляхетним обличчям, прикрашеним білявими вусами й бакенбардами; на чолі — жодної зморшки, колір обличчя матовий, зуби бездоганні. Його зовнішність навіть не псувала певна огрядність; здавалося, він досконало володів тим, що фізіономісти називають «спокоєм у русі» — особливістю, властивою людям, які діють, а не базікають. Незворушний, флегматичний, з ясним, безпристрасним поглядом, він був уособленням типу холоднокровного англійця: таких людей нерідко зустрічаєш у Сполученому Королівстві, і Анжеліка Кауфман[2] блискавично, хоча й трохи академічно, відтворює їх на своїх малюнках. За будь-яких життєвих обставин така людина незмінно залишається врівноваженою, всі частини її тіла правильно припасовані, настільки ж точно вивірені, як хронометр фірми «Лерой» або «Ерншоу». І справді, Філеас Фоґґ був уособленням точності, що можна було визначити за його руками й ногами, адже в людини, як і у тварини, кінцівки є кращими виразниками її пристрастей.
