Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
— Як називається цей пароплав? — запитав містер Фоґґ.
— «Карнатик», — мовив лоцман.
— Хіба він не мав відпливти вчора?
— Так, пане, але на ньому довелося ремонтувати один із котлів, і тому він вирушить лише завтра.
— Дякую вам, — сказав містер Фоґґ і повернувся в салон своєю розміреною ходою.
А Паспарту міцно потис лоцманову руку й сильно труснув її, вигукуючи:
— Ви молодчина, лоцмане!
Лоцман, звичайно, так і не довідався, чому його відповідь викликала такі дружні звірення. Пролунав свисток, і він, піднявшись на капітанський місток, повів пакетбот серед цілої флотилії джонок, човнів, на яких китайці живуть цілими родинами, рибальських посудин і кораблів усіх видів, що тіснилися на Гонконзькому рейді.
О першій годині дня «Рангун» пришвартувався до набережної, і пасажири почали висаджуватися.
Треба визнати, що випадок дуже допоміг Філеасу Фоґґу. Якби «Карнатик» не потребував ремонту котла, він відплив би 5 листопада, і мандрівникам, що хочуть потрапити до Японії, довелося б вісім днів чекати наступного пароплава. Правда, містер Фоґґ спізнився на цілу добу, але це запізнення не могло мати згубних наслідків для його подальшого шляху.
Відплиття пароплава, що курсує через Тихий океан між Йокогамою і Сан-Франциско, погоджено із приходом пакетбота з Гонконга, і він не може вирушити до прибуття останнього. Хоча в Йокогамі Філеас Фоґґ буде на добу пізніше проти розкладу, та її легко нагнати під час двадцятидводенного шляху через Тихий океан. Таким було становище Філеаса Фоґґа на тридцять п’ятий день після його від’їзду з Лондона.
«Карнатик» мав відпливти назавтра о п’ятій годині ранку, так що в розпорядженні містера Фоґґа було шістнадцять годин, щоб вирішити деякі справи, тобто влаштувати місіс Ауду. Зійшовши з пароплава, він запропонував леді руку і провів її до паланкіна. Джентльмен попросив носіїв указати йому найкращий готель; ті назвали готель «Клуб». Паланкін, супроводжуваний Паспарту, за двадцять хвилин прибув до місця призначення.
Для неї винайняли окремі кімнати, і Філеас Фоґґ подбав, аби вона все мала. Після цього він повідомив місіс Ауді, що негайно йде шукати її родича. Він наказав Паспарту бути в готелі, щоб пані не залишалася на самоті.
Наш джентльмен попросив доставити його на біржу. Там, без сумніву, мали знати таку людину, як поважний Джіджі, що вважався одним із найбагатших комерсантів міста.
Маклер, до якого звернувся містер Фоґґ, справді знав цього негоціанта-парса. Але той уже два роки, як не жив у Китаї. Надбавши собі великих статків, він переїхав до Європи, найімовірніше в Голландію, бо в цій країні він мав великі зв’язки завдяки колишній комерційній діяльності.
Філеас Фоґґ повернувся до готелю і запитав у місіс Ауди дозволу побачити її. Без особливих передмов він повідомив, що поважний Джіджі більше не живе в Гонконгу і, найпевніше, оселився в Голландії.
Спочатку місіс Ауда нічого не відповіла. Вона провела рукою по обличчю й замислилася. Потім своїм ніжним голосом запитала:
— Що ж мені тепер робити, містере Фоґґ?
— Вирушати до Європи, — відповів джентльмен.
— Але я не можу зловживати…
— Ви нічим не зловживаєте, і ваша присутність анітрохи не порушує моїх планів… Паспарту!
— Чого бажаєте? — запитав Паспарту.
— Підіть на «Карнатик» і замовте три каюти.
Окрилений можливістю продовжувати мандрівку у товаристві молодої, такої ласкавої з ним жінки, Паспарту притьмом помчав на пароплав.
Розділ дев’ятнадцятий,
де описано, як Паспарту виявив занадто жвавий інтерес до справ свого пана і що з того вийшло
Гонконг — невеликий острів, за Нанкінською угодою після війни 1842 року він перейшов у власність Англії. За кілька років колонізаторської діяльності завзята Велика Британія звела тут велике місто і порт, назвавши його Вікторією. Цей острівець лежить у гирлі річки Кантон. Від португальського міста Макао, що по той бік річки, його відділяє лише шістдесят миль. У комерційній війні Гонконг неминуче мав узяти гору над Макао, і нині більша частина китайського транзиту проходить через англійське місто. Кинувши оком на доки, верфі, пакгаузи, лікарні, готичний собор, «governement-house»[17], на вимощені щебенем вулиці, можна подумати, що опинився не в Китаї, а в одному з торговельних міст графства Кент чи Серрей, прорізавши товщу земної кулі і зринувши на її протилежному боці.
Паспарту, заклавши руки в кишені, попростував у порт, вирячаючись на паланкіни — криті ноші, досі модні в Піднебесній імперії, і з цікавістю розглядаючи юрби китайців, японців і європейців, що наводнили вулиці. По суті, це був той самий Бомбей, Калькутта чи Сінгапур, що знову постали на шляху нашого доброго молодика. Ланцюг англійських міст розтягнувся земною кулею.
