Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Зрештою, треба конче знайти спосіб переправитися через Атлантичний океан на судні, інакше довелося б летіти на повітряній кулі, що було небезпечно та й взагалі нездійсненно.
Проте містерові Фоґґу, здається, спало на думку щось інше, і він сказав капітанові:
— Гаразд, чи згодні ви доставити мене в Бордо?
— Ні, навіть якщо ви заплатите двісті доларів!
— Я пропоную вам дві тисячі.
— З кожного?
— З кожного.
— І вас четверо?
— Четверо.
Капітан Спіді узявся терти собі чоло з такою силою, ніби хотів здерти з нього шкіру. Одержати вісім тисяч доларів, не ухиляючись від свого маршруту! Заради цього вартувало відкинути вбік свою відразу до вантажу, що йменується пасажирами. Втім, пасажири по дві тисячі доларів уже не пасажири, а дорогоцінний товар.
— Я відпливаю о дев’ятій годині, — коротко сказав капітан Спіді, — і якщо ви й ваші супутники…
— О дев’ятій годині ми будемо на судні, — настільки ж лаконічно відповів Філеас Фоґґ.
Була восьма година тридцять хвилин ранку. Залишивши «Генрієтту», містер Фоґґ вийшов на берег, найняв карету й повернувся в готель, щоб забрати місіс Ауду, Паспарту й невідлучного Фікса, якому він люб’язно запропонував поїхати разом із ними. Все це було зроблено зі спокоєм, який наш джентльмен не втрачав ні на мить.
До моменту відплиття «Генрієтти» всі четверо пасажирів були на облавку.
Коли Паспарту довідався, у яку копійчину виллється їм цей останній переїзд, у нього прохопилося протяжливе «о-о-о!» — і цим було все сказано!
Детектив Фікс вирішив, що Англійському банкові не виплутатися з цієї справи без значних збитків. Справді, до кінця подорожі, за умови, що Філеас Фоґґ не викине ще кілька пачок асигнацій у море, мішок із банкнотами мав полегшати більш як на сім тисяч фунтів стерлінґів.
Розділ тридцять третій,
де Філеас Фоґґ виявляється на висоті
За годину «Генрієтта» пройшла повз плавучий маяк, що вказує вхід у Гудзон, обігнула мис Санді-Гук і вийшла у відкрите море. Удень вона минула Лонґ-Айленд і швидко помчала на схід.
Наступного дня, 13 грудня, опівдні на місток піднявся чоловік, щоб визначити координати судна. Читач, напевно, вважає, що то був капітан Спіді. Зовсім ні! Це був Філеас Фоґґ, есквайр.
Що ж до капітана Спіді, то він замкнувся на ключ у своїй каюті й несамовито лютував. Втім, його оскаженіння цілком можна було виправдати.
Усе сталося дуже просто. Філеас Фоґґ хотів їхати в Ліверпуль, капітан не хотів його туди везти. Тоді Філеас Фоґґ погодився пливти до Бордо, але за тридцять годин свого перебування на кораблі він так уміло застосував банківські білети, що весь екіпаж — матроси й кочегари, — команда, відверто кажучи, вельми ненадійна, адже погано ладнала з капітаном, — пристав на бік нашого джентльмена. Ось чому Філеас Фоґґ керував із містка замість Ендрю Спіді; ось чому Ендрю Спіді сидів під замком у своїй каюті й, нарешті, ось чому «Генрієтта» ішла на Ліверпуль. З того, як Філеас Фоґґ вів корабель, було видно, що колись він був моряком.
Чим це закінчилося, читач довідається згодом. Поки ж місіс Ауда дуже непокоїлася, хоча й не давала взнаки. Фікс спочатку зовсім розгубився. Паспарту ж ця пригода видалася просто дивовижною.
Капітан Спіді заявив, що «Генрієтта» робить від одинадцяти до дванадцяти вузлів; і справді, її середня швидкість була саме такою.
За дев’ять днів, тобто з 12 по 21 грудня, «Генрієтта» могла досягти берегів Англії, якщо лишень… І тут, як завжди, виникало безліч усіляких «якщо»: якщо море буде відносно спокійним, якщо вітер не зміниться, якщо не зламається судно, — «Генрієтта» зможе подолати три тисячі миль, які відокремлюють Нью-Йорк від Ліверпуля. Щоправда, історія з «Генрієттою» разом зі справою про викрадення банківських білетів могла завести нашого джентльмена трохи далі, ніж він прагнув.
Перші дні плавання минали в чудових умовах. Море було доволі спокійним; вітер постійно дув на північний схід. Поставили вітрила, і «Генрієтта» йшла, як справжнє трансатлантичне судно.
Паспарту був у захваті. Останній подвиг містера Фоґґа, на наслідки якого француз заплющував очі, викликав у нього захоплення. Ніколи досі екіпаж не бачив такої жвавої і веселої людини. Він по-дружньому теревенив із матросами і дивував їх своїми цирковими фокусами, кидав їм дотепні компліменти і пригощав найкращими напоями. На його думку, вони несли службу, як джентльмени, а кочегари підтримували вогонь у топках, як герої. Його добрий гумор передавався всім. Паспарту забув минуле, всі невдачі й небезпеки. Він думав тільки про близьку мету й кипів од нетерпіння, як підігріта котлами «Генрієтта». Часто француз походжав навколо Фікса і багатозначно позирав на нього, але мовчав, бо між колишніми друзями вже не було тієї близькості, що раніше.
