Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Назар Стодоля

Назар. Добре, тільки і ти проворніше.

Гнат. За мене не бійсь. Дивись, старії знакомії! Кузьма, яким се побитом тут опинились?

Один из козаков. З хуторів до церкви, а вечерниці по духу чуємо.

Гнат. Молодці! А ви, жидова, як сюди зайшли?

Жид. А так, сляхом. У Цигирині нема заробітку, а ми процу­ли, сцо у пана Кицатого весілля буде, так і прийсли сюди.

Гнат (в сторону). Жидівське ухо! (Громко.) Ануте ж! учистьте запорозького козачка. (К козакам.) А з вас хто бойчіший? Удар, я подивлюсь, чи так, як у нас бувало на За­по­рі­ж­жі. (Тихо Назару.) Годі, не дурій. Я ж кажу, усе буде добре.

Назар. Чи буде, чи ні, тільки зділай милость, не бався тут, іди швидше.

Гнат. Поспіємо ще з козами на торг. Не показуйся, будь ласкав, таким сумним: все зопсуєш. Подивимся козачка, та й годі.

Удаляются в глубину и разговаривают между собою. Музыканты заиграли. Один козак выскакивает из толпы и пляшет козачок. Гнат и Назар любуются.

Гнат. Ай да молодець! От жвавий! Що твій запорожець!

Танец кончается.

Ну, веселітеся ж, люде добрі, гуляйте, хлопці, а нам уже годі, пора їхать: до Чигирина не близько, а до світу треба буть там. Прощайте, козаки! Прощайте, дівчата! Прощай, хазяйко! А де ж та... Кичатого? (Стеха прячется между ко­за­ками. Гнат, поймав ее, целует.) Прощай, сердечко моє, моя розумниця, моя красавиця! Прощай!

Стеха (вырываясь). Ай-ай-ай! Закричу, їй же то богу, за­кричу.

Назар и Гнат уходят. Хозяйка провожает их.

Стеха (охорашиваясь). Що за народ такий сі козаки! Усе б їм цілуваться. Неначе й помоглось. (К хозяйке.) Тітко, тітко! анумо ми з тобою. (Пляшет и поет.)


Через гору піду, Скриюсь за горою... На біду, Де піду, Козаки за мною.

Той почне говорить, Той сережки сулить. Кого знаю, Привітаю, Хто сережки дарить.

Ах, сережки мої, Мої золотії! Сердітеся, Дивітеся, Вороги лихії!


Хозяйка (вырываясь). Ох, мої зозуленьки! По старості літ мені б і не подобало.

Стеха между тем шалит с козаками, хватая за руку молодого козака, и, вертясь, приплясывает.

Хозяйка. Оце яка жартовлива! Та перестанеш ти чи ні?

Стеха (пляшет и поет).


Тра-ла-ла, тра-ла-ла, На базарі була, Черевички купила, Три червінці дала, А четвертий пропила І музику найняла.


Що ж ви, родимець би вас вбив! тільки дурно гроші бере­те? Кусок би вам сала, а не грошей.

В толпе хохот.

А де ж наш Кирик? Сюди його! Він один лучче усіх цих го­лодранців.

Выходит кобзарь.

Ось він, мій голубчик. Ну лишень, яку-небудь пісеньку з приговорками або казочку-страховиночку, щоб цілу ніч не заснулось.

Кобзарь. Добре, добре. Хочеш казочку, хочеш пісеньку, що любиш.

Голоса. Казку! казку!

Другие. Ні, пісню, та таку, щоб жижки затрусились. Ми ще не танцювали.

Первые голоса (и с ними Стеха паче всех). Натанцюєтесь іще, поки до третіх.

Стеха. До півнів ще не трохи. Казку! (К хозяйке.) Казку, тітко?

Хозяйка. Звісно, казку, поки ще не так пізно; а опісля і слухать страшно буде.

Кобзарь. Коли казку, так казку; мені все одно.

В толпе. Перещебетала-таки цокотуха.

Другой голос. Ач яка!

Стеха. А що, га? Таки перещебетала!

Кобзарь садится на скамейку. Кругом него с шумом и хо­хотом толпятся в беспорядке козаки и девушки.

Стеха (подносит кобзарю рюмку вина). Випий, дідусю, для смілості.

Кобзарь (выпивши). Спасибі тобі, дівко! (Прокашляв­шись.) Слухать - що їсти, в горшку не бовтати, усів не мара­ти, слов не пропускать, другим не мішать.

Общий легкий шепот и смех.

Стеха. Послухаю, послухаю, чи єсть же така страховина, щоб я злякалась.

Голос. Чуєш ти? коли не будеш мовчать, так геть собі!

Другой. А то виженем!

Стеха. А хто б посмів! Сотник вас усіх перевішає.

Голос. Дзус йому, мурому! Гляди, щоб на одній осичині не повісили тебе з сотником.

Попередня
-= 11 =-
Наступна
Коментувати тут.


Останній коментар

Артем Рябоконь 09:45:03

Залуаа а не текст


Артем Рябоконь 10.02.2019

Гамно, ничего не понятно. Блин, задали
эту парашу по Укр лит читать. Тупа
сюжет гавно. ЛУЧШЕ БЫ Я В ДОТУ
КАТНУЛ. Тарас Шевченко лох вонючий


Додати коментар