Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Назар Стодоля

Назар. Лучче нічого не можна було зробить.

Галя. Тато мене проклене.

Назар. Себе нехай проклинає... Ти змерзла, моя кришечко? Візьми мою кирею. (Снимает плащ и расстилает по сне­гу.) Спочинь, моє серденько; поклади свої ніженьки у мою шапку. (Галя садится на плащ. Назар вкладывает ее но­ги в свою шапку.) Оттак тепліш (целует ее), тепліш, моє се­рденятко.

Галя. О, мій голубчику, мій сокіл ясний! як мені тепло, як мені весело!.. Тільки я боюсь: тато мій такий сердитий.

Назар. Не бійсь, моя пташечко, нічого, поки я з тобою. Не бійсь, тільки люби мене. Я подумав тоді... коли...

Галя. Коли? Що подумав? Може, недобре?

Назар. Не то що недобре, та не тепер згадувать об чімнебудь недобрім, коли на серці така радість. А завтра... що завтра зо мною буде? Я вмру, мене задушить моє щастя, моя доля. (Кладет ей на колени свою голову. Галя перебирает его волосы. Назар, подняв голову, с нежностию смотрит ей в очи.) О, мої очі, мої карі! Поглядіть на мене, мої зо­рі ясні! (Немного помолчав.) Серце моє, ти не казала батькові, що підеш заміж за полковника? Не казала?

Галя. Оп’ять! Який же ти справді!.. Я заплáчу. Адже ж він нічого мені не говорив о полковникові, так як же б я йому сказала?

Назар. Бідненька! Він продавав тебе, а ти нічого й не знала. Прости його. Нехай Бог милосердний на тім світі за се його осудить і покарає.

Галя. Я молитимусь за його гріхи. Може, Бог йому про­стить.

Назар. Молись за кого хочеш, тільки не розлюби мене, моя галочко... Я вмру тоді.

Галя. Який ти чудний! Ти думаєш, що я тільки так тебе лю­блю... Ні, Назаре, я не люблю, я й сама не знаю, що ро­блю... Як би тобі розказать? Аж страшно! Знаєш що? Коли я дивлюсь на тебе, так мені здається, що ти - так се я, а що я - так се ти. Так чудно; не знаю, од чого воно се так. Коли зостанусь одна на самоті, то все про тебе думаю, думаю, і мені приставиться, що ти в Чигирині перед гетьманськими хоромами на вороному коні гарцюєш, а усі гетьманші, полковниці ні на кого більш і не дивляться, опріч на тебе... У мене в очах так і потемніє... Я заплачу, заплачу, так важко на серці стане. Од чого воно так, Назаре? Ти не знаєш?

Назар. Знаю, моє серденько, знаю! Як любо, як мені ти говориш! Промов ще раз, обійми мене. (Обнимаются, целуются.) Ще, ще один, останній раз. (В изнеможении кладет ей голову на колени.)

Галя. Як мені весело з тобою! Чи воно усе так буде весело? скажи мені, Назаре.

Назар (не поднимая головы). Увесь вік!

Галя. Куди ж ми поїдемо?

Назар. У рай.

Галя. Я се знаю; та де ж він?

Назар (подняв голову). Не питай мене тепер; я нічого не знаю. Ми поїдемо туди, де нема і не буде ні полковника, ні батька твого, де тільки одна воля, одна воля та щастя. О, як ми будемо гарно жити! Збудую тобі хату світлу, світлу та високу, розмалюю її усякими красками - і чорними, і блакитними, і зеленими, усякими, усякими, наряжу тебе у шовк та в золото, посажу тебе на золотім кріслі, мов кра­лю, і довго, довго, поки вмру, все любоватимусь тобою. Та чи вмру ж я коли-небудь? Ні, я ніколи не вмру! Коли ти будеш зо мною, то смерть не посміє і в хату нашу заглянуть.

Галя (грустно). Ох, ні, Назаре, не кажи так! Мені страшно стало, і серце так защеміло, так заболіло, неначе чує не­до­бру годину або яке горе.

Назар. Яке горе? Де воно? Для нас нема його на цілім світі

Галя. Не знаю, Назаре; тільки мені щось на серці так важко, так гірко... Я все думала про тата.

Назар. Нащо ж ти об йому думаєш? Не думай, і весело буде. Знаєш, як приїдемо ми у Кодак... Се запорозький город... От як приїдемо, мерщій у церкву, повінчаємось; тоді і сам гетьман нас не розлучить, і будемо довго, довго там весело жити. Ти будеш пісні співати і танцювать, а я буду грать на бандурі і розказувать тобі про славні діла козацькі, про Са­ву Чалого, про Свирговського, про всіх, про всіх жвавих ко­за­ків наших. Далі мені вигодуєш сина, молодця чор­но­брового, пошлемо його в Січ; там поставлю його перед ко­за­цькою громадою і скажу: «Любуйтеся, дивітеся: се мій син. Мені його вигодувала, викохала моя Галя, такого моло­дця!» Що, весело? Галя. Весело, мій Назаре, мій милень­кий, а серце все-таки болить. Мені здається, що тато вже прокинувсь і мене о шукає.

Попередня
-= 13 =-
Наступна
Коментувати тут.


Останній коментар

Артем Рябоконь 09:45:03

Залуаа а не текст


Артем Рябоконь 10.02.2019

Гамно, ничего не понятно. Блин, задали
эту парашу по Укр лит читать. Тупа
сюжет гавно. ЛУЧШЕ БЫ Я В ДОТУ
КАТНУЛ. Тарас Шевченко лох вонючий


Додати коментар