Слава ЗСУ!

Хома. От же їй-богу, далебі!

Стеха. Женитесь?

Хома. Еге!

Стеха. На мені?

Хома. Як коржа, так коржа! - Як спечемо, так і дамо. Уже ти мені в печінках сидиш з своїми витребеньками.

Стеха. Які тут витребеньки?

Хома. Ну, добре, добре! тільки слухай. Треба діло сконпо­ну­вати так, щоб вона не знала, від кого старости; а то - чого доброго - усе піде шкереберть.

Стеха. Та вже мені не вчиться, як ділом повернуть. Наговорю такого дива моїй панночці - що твій кобзар. Ста­рий, скажу, чоловік, як подумаєш, усім, усім лучче від моло­дого. Молодий... та що й казать? нікуди не годиться, а до того ще докучливий та ревнивий, а старий - тихий-тихий і покірний.

Хома. Так, так! О, ти дівка розумна! Іди ж до Галі та, гля­ди, гарненько побалакай з нею.

Стеха. А потім, чи можна мені буде піти на вечерниці? Я вже зовсім упоралась. Пустіть, будьте ласкаві, хоч в послідній разочок.

Хома. У тебе тільки й на думці, що вечерниці. О, вже мені та Мотовилиха!

Стеха. Мотовилиха? Чи не казала вам вона, стара папі лю­га, чого? Що ж, що я з козаками танцюю? А як ви жар­ту­єте з молодицями, так я й нічого!

Хома. Іди ж, іди та поклич мені Галю, а затим сама полагодь рушники.

Стеха. Та вже усе напоготові. (Уходит.)

Хома. Злигався я з дяволом... (Оглядывается.) Що ж? Не можна без цього. У такому ділі, як не верти, треба або чо­рта, або жінки. (Немного помолчав.) Чого доброго! ще, може, й мене обдурить, тоді і остався на віки вічні в дурнях. Та ні, лиха матері! Аби б тільки ти мені своїми хитрощами помогла породниться з полковником, а там уже що буде - по­бачимо. Іш ти, мужичка! куди кирпу гне! Стривай! (Продолжительное молчание.) Думай собі, голубко, та гадай, що... а воно зовсім не так буде. Закинь тільки удочку, сама рибка піде. Шутки, - о тесть полковника!.. А що далі - се наше діло. Аби б через поріг, то ми й за поріг глянем. У яких-небудь Черкасах, а може, у самому Чигирині, гуляй со­бі з полковничою булавою! І слава, і почот, і червінці до себе гарбай: все твоє. А пуще всього червінці. їх люде по духу чують; хоч не показуй, все кланятимуться... Ха-ха-ха! От тобі й сотник! Ще в Братськім серце моє чуло, що з мене буде великий пан. Було, говорю одно, а роблю друге; за се називали мене двуличним. Дурні, дурні! Хіба ж як говорим про огонь, так і лізти в огонь? Або як про чорнобриву сироту, так і жениться на їй? Брехня! Від огня подальш. Женись не на чорних бровах, не на карих очах, а на хуторах і млинах, так і будеш чоловіком, а не дурнем.

Входит Галя.

Галя (весело). Добривечір, тату! Де це ви так довго барились? Ви мене кликали, чи що?

Хома. Та кликав, кликав. (Осматривает ее.) Що ти не всі стрічки почіпляла? Та нехай! Поки буде і сих. Послухай, ме­ні треба поговорити з тобою об важнім ділі. Ти знаєш, ми сьогодні старостів сподіваємось.

Галя. Сьогодні! На первий день празника, - на самісіньке Різдво?

Хома. Так що ж? Отець Данило, спасибі, розрішив. Гляди ж, не піднеси гарбуза.

Галя. Як се можна! Хіба він дуже старий, чи що? Ось по­слухайте, якої нісенітниці наговорила мені Стеха. Сміх, та й годі!

Хома. А що тобі вона наговорила?

Галя. Каже, буцімто старі... та ні, не скажу, далебі не скажу, бо казна-що! Вона й сама не знає, що говорить.

Хома. Хіба ж не правда? Старий чоловік краще молодого.

Галя. Та й вона те ж казала.

Хома. А тобі як здається?

Галя. Як-таки можна? То старий, а то молодий.

Хома. Так, по-твоєму, молодий - краще?

Галя. Ото ж пак!

Хома. Поміркуй лишень гарненько, так і побачиш, що ба­ть­кова правда, а не твоя. Ну, що молодий? Хіба те, що чорні уси? та й тільки ж. Не вік тобі ним любоваться: прийде пора - треба подумати об чім і другім. Може, коли захочеть­ся почоту, поваження, поклонів. Кому ж се звичайніше? Полковниці... се я так, приміром, говорю... а не якій-небудь жінці хорунжого; бо у його тільки й худоби, тільки й добра, що чорний ус. Повір мені, дочко, на тебе ніхто і дивиться не захоче.

Галя. Та я й не хочу, щоб на мене другі дивились.

Хома. Не знать що верзеш ти! Хіба ти думаєш, що не обри­дне цілісінький вік дивиться на тебе одну? Хіба ти одна на Божім світі? Є й кращі тебе. Того і гляди, що розлю­бить.