Слава ЗСУ!

Увечері того дня Нільс був на бучному весіллі й дуже впився. Він не хотів грати, майже весь час танцював і не давав танцювати іншим. Та коли він підійшов до Біргіт Беен і запросив її на танок, вона не пішла з ним. Нільс коротко засміявся, крутнувся на підборах і схопив найближчу дівчину. Та почала опиратися. Він глянув на неї згори вниз. То була низенька смаглява дівчина, що цілий вечір не зводила з нього очей. Тепер вона вся побіліла. Нільс ледь нахилився до неї і пошепки запитав:

— Карін, ти не хочеш зі мною танцювати?

Дівчина мовчала. Він запитав ще раз. І вона відповіла так само пошепки:

— Цей танець може обійтися мені надто дорого.

Нільс поволі відійшов від неї, а опинившись посеред хати, підстрибнув і почав сам танцювати галінг[3]. Більше ніхто не танцював, усі мовчки стояли й дивилися на нього.

Потім він подався до клуні, ліг на сіно й заплакав.

Маргіт сиділа вдома з дитиною. Вона чула, що Нільс не поминає жодних танців, дивилась на хлопчика й плакала, потім знов дивилась і раділа.

Найперше Маргіт навчила сина вимовляти слово «тато». Але вчила тільки тоді, коли поблизу не було матері, чи пак бабусі, як тепер її називали, бо при ній боялася. Дійшло до того, що хлопчик почав звати «татом» бабусю. Маргіт потім насилу відучила його від цього і тим самим дала поштовх до розвитку в ньому ранньої кмітливості. Хлопчик змалку знав, що його батько — Нільс Кравець, а як доріс до того віку, коли в дітей прокидається цікавість до всього на світі, довідався також, що за один той Нільс Кравець. Бабуся суворо заборонила навіть згадувати його ім’я. Всі її зусилля були спрямовані на те, щоб придбати у свою власність орендований хутір і тим самим забезпечити безтурботне життя дочці та її хлопцеві. Скориставшись скрутою господаря, вона купила садибу й тепер щорічно сплачувала йому борг. Господарювати вона вміла не згірше за будь-якого чоловіка, бо вже чотирнадцять років була вдовою. Круглик, що й так був великим хутором, дедалі заможнішав, вони вже мали чотири корови, шістнадцятеро овець і одного коня, якого тримали спільно з колишнім господарем.

Тим часом Нільс Кравець тинявся селом. Його заробітки впали, почасти тому, що він занедбував свою роботу, а почасти ще й тому, що його вже не любили так, як раніше. Він дедалі частіше, замість працювати, ходив зі скрипкою по весіллях та вечорах, мав більше нагоди випити, а отже, і встряти в бійку чи якусь іншу халепу. Він тепер кожному жалівся на свою долю.

Одного зимового дня Арне — йому тоді було років шість — грався в себе на ліжку в морську подорож. Він зробив собі з укривала вітрило, а з ополоника кермо. Бабуся сиділа в кімнаті й пряла, глибоко задумавшись, і часом кивала головою, ніби підтверджувала свої думки. Хлопчик бачив, що бабуся не звертає на нього уваги, й заспівав пісню, яку недавно вивчив. То була грубувата, хвацька пісенька про Нільса Кравця:

Коли тутешній ти, то, певне, чув,

Яку в нас славу Нільс Кравець здобув.

Якщо і ти живеш не від учора тут,

То чув, що від Кравця дістав Мизатий Кнут.

Аж на повітку впав Пер Ула Чіп:

«Надалі, щоб не вмер, бери з собою хліб».

Відомий у селі занозистий Ганс Кум:

До всіх чіпляється, усіх бере на глум.

«Скажи-но, Нільсе, де б ти приземливсь?

Хай плюну я туди, щоб ти не помиливсь».

«Коли б ти мав такі ще й руки, як язик,

Давно були б весілля наші без музик».

При першій спробі кожен з них, як міг,

Старався будь-що не звалитись з ніг.

При другій спробі Ганс ледь-ледь не вкляк:

«Ну, Куме, що? Я бачу, ти хирляк!»

При третій Ганс додолу полетів.

«Оце й усе? Ти ж плюнути хотів!»

Хлопчик доспівав пісню. Але в ній були ще дві строфи, яких мати не навчила його:

Упала темна тінь на білий сніг,

Де піде Нільс, там і дівочий сміх.

Де грає він, дівчат вже череда.

Ох бережіться, буде вам біда!

Бабуся знала ці рядки, і тепер, не проспівані, вони ще виразніше постали в її пам’яті. Онукові вона нічого не сказала, але його матері зауважила:

---

  3 Галінг — норвезький народний танець.