Слава ЗСУ!

Так Маргіт проспівала кілька строф. Арне лежав притихлий, його огорнув щасливий спокій і благодатна втома. Останнє, що він виразно почув, були слова про божу поміч. Потім спалахнуло яскраве світло, він почув дванадцять чи тринадцять голосів, але в тому хорі материн був найдзвінкіший. Він ще ніколи не чув такого гарного голосу. І він почав молитися, щоб бог дав йому такий. Йому здалося, що, коли він співатиме тихо, голос у нього буде не гірший за материн. І він заспівав тихо-тихенько, далі ще тихіше, і голос його зазвучав, як прекрасна музика. Зрадівши цьому, він заспівав голосніше, і враз усе зникло. Арне прокинувсь, озирнувся, прислухаючись, навколо, але не почув нічого, крім шуму водоспаду та ще одноманітного дзюрчання струмка, що тік зразу за повіткою. Матері біля нього не було. Вона підклала йому під голову недошиту сорочку і свою кофтину.

Розділ четвертий

Коли настала пора виганяти в ліс худобу, Арне захотів стати пастухом біля неї. Батько був проти, адже хлопець ще ніколи не пас худоби, хоч йому йшов уже п’ятнадцятий рік. Проте Арне так просив, що врешті батько поступився. Цілу весну, літо й осінь він тільки удома ночував, а весь довгий день перебував сам у лісі. Арне брав із собою свої книжки, читав, вирізував літери на корі, ходив по лісі, мріяв і співав. Та коли ввечері він повертався додому, то часто заставав батька п’яним. Той бив матір, проклинав її і ціле село й торочив про те, що колись міг виїхати звідси в широкий світ. І тоді в хлопця також прокидалася туга за чужими краями. Вдома було погано, а книжки вабили його в світ, інколи йому здавалося, що навіть повітря кличе його кудись далеко, за високі гори.

Серед літа Арне зустрівся з Крістіаном, найстаршим капітановим сином, який прийшов разом з наймитом у ліс по коні, щоб проїхатись додому. Він був трохи старший за Арне, легковажний, веселий, мінливий у своїх поглядах, а проте наполегливий в осягненні мети. Розмовляв Крістіан швидко й уривчасто, інколи водночас про різне, їздив верхи без сідла, стріляв птахів на льоту, ловив рибу на муху і був для Арне неперевершеним взірцем. Крістіан також мріяв поїхати звідси й розповідав Арне про далекі краї, малюючи перед ним дивовижні картини. Він помітив, що Арне любить читати, й почав приносити йому ті книжки, які читав сам. Коли Арне дочитував одну, він давав йому нову, а в неділю знайомив його з географією та з географічними картами. Ціле літо й осінь Арне стільки читав, що аж зблід і змарнів.

Узимку йому також дозволяли читати — одне те, що наступного року його мали конфірмувати, а друге, що він знав, як умовити батька. Він почав також ходити до школи. Але в школі він почував себе найкраще тоді, коли на уроці міг заплющити очі й віддатися мріям про свої книжки вдома. До того ж він не мав у селі жодного товариша.

Батько з кожним роком дедалі гірше знущався з матері. Він ще більше пив, і біль у хребті ще дужче мучив його. Арне доводилося сидіти й розважати його, щоб мати трохи перепочила, і часто він мусив казати таке, що тепер у душі зневажав. Через це в нього зросла ненависть до батька. Ту ненависть він ховав так само глибоко в серці, як і любов до матері. Зустрічаючись із Крістіаном, вони розмовляли про чужі краї, про книжки, та навіть йому Арне не розповідав, що діється в них удома. Але часто, коли хлопець після таких палких, цікавих розмов ішов сам додому й згадував, що його там чекає, він плакав і, звертаючись до зоряного неба, просив бога допомогти йому якнайшвидше поїхати геть.

Улітку Арне й Крістіан конфірмувалися. Невдовзі після того син капітана здійснив свій намір. Він умовив батька відпустити його в море, подарував Арне свої книжки, пообіцяв часто писати й поїхав.

Арне залишився сам.

Тепер у нього знов з’явилося бажання складати пісні. Він уже не переробляв старих, а придумував нові й виливав у них те, що йому боліло.

На серце йому налягав смуток, і з того смутку народжувалися пісні. Лежачи довгими ночами без сну й думаючи про своє життя, він дійшов висновку, що довше так не витримає. Треба поїхати звідси, знайти Крістіана, але ніхто не повинен знати про його намір. Арне думав про матір, про те, що з нею станеться, і часом не міг глянути їй у вічі.

Якось увечері він допізна зачитався. Коли йому було надто тяжко на душі, він шукав рятунку в книжках, не помічаючи того, що вони тільки збільшують його тугу. Батько був на весіллі, але мав прийти додому цього вечора. Мати втомилась, а крім того, боялася чоловіка, тому завчасно лягла спати. Арне злякано підскочив, коли почув гуркіт у сінях. Там щось упало, важко вдарившись у двері. То прийшов батько.