Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Ніч ополудні

Він узяв цигарку із цигарнички слідчого, що лежала відкритою на столі. Узяв, не помічаючи, що робить. Іванов догідливо нахилився через стіл і запалив сірника.

— Тоді, — продовжував Рубашов, — нас називали партією плебеїв. Ті, що називали нас так, — що вони знали про історію? Для них історія була невловимими брижами, колиханням хвиль. Вони дивилися на плинну поверхню, що раз у раз змінювалася, і не могли пояснити цих змін. Але ми шугнули вглиб, у безформні, безіменні маси, які завжди, в усі часи й епохи, творять субстанцію історії. Зробивши цей крок, ми перші відкрили закони її руху. Ми відкрили закони її енергії, закони повільної молекулярної зміни її структури й несподіваних вибухів. В цьому полягала велич нашої теорії. Якобінці були моралістами, ми — емпіриками. Ми копалися у первісному гною історії, поки не відкрили її законів. Про людство ми знали більше, ніж будь хто до нас. Тому й революція наша виявилась успішною. Але сьогодні... Сьогодні усі ті свої здобутки ми закопали назад, під найгрубіші пласти...

Іванов слухав. Випроставши ноги, сидів нерухомо, хіба що деколи черкав щось олівцем на промокашці.

— Продовжуйте, — сказав він. — Мені дуже цікаво, куди ви провадите.

Рубашов курив з задоволенням. Після довгого тютюнового голоду нікотин викликав легке запаморочення.

— Я свідомий, що ці зізнання коштуватимуть мені голови, — сказав Рубашов, знову переводячи погляд на білу латку на стіні, де ще не так давно висіла фотографія старої гвардії.

Цього разу Іванов не послідував за поглядом Рубашова.

— Але, — зітхнув Рубашов, — головою більше, головою менше, яка різниця! Все йде в землю: люди, їхній розум, їхні надії. Ви вбили велике «ми», знищили його. Невже ви справді вірите, що маси й досі з вами? Всі узурпатори у Європі висловлюють ті самі претензії з таким самим правом...

Він узяв ще одну цигарку і припалив її сам, бо Іванов цим разом не ворухнувся.

— Даруйте мені цю пишномовність, — вів далі Рубашов. — Але невже ви справді вірите, що народ досі з вами? Я вам відповім. Він терпить вас, німий і знекровлений, так само як терпить інших тиранів у інших країнах, але в його глибині немає й крихти відгуку на ваші гасла. Маси знову зробились німі і глухі, зробились отим великим і таємничим іксом історії, байдужим, як море до кораблів, що пливуть по його поверхні. Саме так: вони байдужі, як море. Всяке рухоме світло відбивається на його поверхні, але в своїх глибинах воно темне і таємниче. Колись ми таки спромоглися ворухнути тими глибинами, але той момент зник у минулому. Все закінчилось. Тобто, — він зробив паузу і надів пенсне, — колись ми творили історію. Сьогодні — лише політику. Різниця очевидна для кожного...

Іванов відкинувся на спинку крісла й пустив кілька кілець диму.

— Даруйте, але мені та різниця не зовсім ясна, — сказав він. — Коли ваша ласка, поясніть докладніше.

— Прошу. Якийсь математик сказав, що алгебра — це предмет для ледачих людей, бо в ній не відшукується значення ікса, а оперується ним так, мовби його величина відома. У нашому випадку ікс означає маси, народ. Політика — це оперування іксом без з’ясування його властивого значення, його природи. Тимчасом творити історію — це насамперед шукати значення ікса у рівнянні.

— Чудово! — вигукнув Іванов. — Але, на жаль, дещо абстрактно. Ви, як я розумію, хочете просто сказати, що «ми», тобто партія і держава, — більше не представляємо інтересів революції, інтересів мас чи, коли хочете, прогресу людства.

— Цього разу ви влучили, — відповів Рубашов з усміхом, але Іванов залишався серйозним.

— Коли саме у вас почали зароджуватися такі думки?

— Вони зароджувалися поступово, впродовж останніх років, — сказав Рубашов.

— А якщо точніше? Рік? Два? Три?

— Що за дурниці! — вигукнув Рубашов. — Ви можете сказати, коли стали дорослими? У сімнадцять? У вісімнадцять із половиною? У дев’ятнадцять?

— Не вдавайте дурника, — спокійно сказав Іванов. — Кожний ступінь духовного розвитку людини є результатом певного досвіду. Якщо вам справді цікаво, коли я став дорослим, то це трапилось у сімнадцять років, мене вперше тоді заслали в Сибір.

— Ви були тоді порядною людиною, — погодився Рубашов. — Сьогодні ви цілком інший...

Він знову глянув на білий квадрат на стіні і кинув недопалок у попільничку.

— Я змушений сформулювати питання точніше, — Іванов, здавалось, пустив повз вуха ущипливий коментар Рубашова. — Коли ви вступили до організованої опозиції?

Задзвонив телефон. Іванов узяв слухавку, буркнув: «Я зайнятий», — і кинув її на вилку. Відкинувся назад і чекав відповіді.

Попередня
-= 28 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!