Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Ніч ополудні

Рубашов слухав, не перебиваючи.

— Якщо б усе залежало від мене, я б ніколи чогось подібного не вчинив, — продовжував Іванов. — Не із співчуття до вас, а тому, що це не має нічого спільного з моєю тактикою. А ще тому, що я вас дуже добре знаю. З якогось часу ви маєте нахил до гуманітарних роздумів та інших сентиментальностей цього ж характеру. До того ж справа з Орловою і досі гризе вашу совість. Отже, сцена з Багровим могла лише посилити вашу депресію й моралістичні тенденції. Хто-хто, а я це передбачав. Лише профан у царині психології, яким є Клєткін, міг припуститися такої помилки. Протягом останнього тижня він, між іншим, переконував мене, що до вас треба застосувати «тверді методи». Він має на те дві причини. По-перше, не любить вас, бо побачив на вас шкарпетки з дірками. По-друге, він звик «розколювати» селян... Про справу з Багровим, гадаю, годі. Тепер — про вино. Я замовив його, щоб вас хоч трохи відпружити. Не в моїх інтересах поїти вас і доводити до ментального шоку. Все це може лише посилити вашу моральну екзальтацію. Для мене краще, коли ви тверезі й логічні. Мій інтерес — дати вам змогу обдумати свою справу до логічного кінця. Бо ви — та людина, що здатна капітулювати лише тоді, коли обдумає все до кінця...

Рубашов тільки знизав плечима. Перш ніж відповісти, він мусив вислухати ще порцію щирості Іванова:

— Я знаю, ви глибоко переконані, що не капітулюєте. Але скажіть: коли б ви пересвідчилися в логічній доцільності й об’єктивній правильності вашої капітуляції, ви пішли б на неї?

Рубашов відповів не зразу. Відчував, що розмова пішла шляхом, яким він не смів її далі провадити. П’ять хвилин минуло, а Іванов сидів у камері. Сам факт, що він і далі лишався у камері, був зрадою Багрова, Орлової, Ріхарда, Малого Леві.

— Краще йдіть, — сказав він Іванову. — Нічим ви мене не зламаєте...

Лише тепер помітив, що швидко крокує по камері, не намагаючись навіть приховати своє хвилювання. Іванов зауважив:

— Ваш тон показує, що ви таки визнаєте несправедливість своїх нападок на мене за всю ту історію із Багровим. Якщо так, то чому ви женете мене геть? Чому не відповідаєте на моє запитання?

Усім корпусом він подався вперед і зміряв Рубашова глузливим поглядом. А тоді повільно, наголошуючи кожне слово, сказав:

— Тому, що боїтеся мене. Тому, що мій спосіб мислення й аргументування є і вашим способом. Ви боїтеся моїх аргументів, бо вони знаходять відгук у вашому мозкові. Ще хвилина і ви заволаєте: «Сатано, заступись за мене!»

Рубашов крокував по камері, не звертаючи уваги на Іванова. Почувався безпомічним; не міг знайти сильного аргументу. Свідомість власної вини, яку Іванов називав «моральною екзальтацією», не вкладалася у логічну форму — вона була в царині «граматичної фікції». І в той же час кожне речення, сказане Івановим, справді викликало у ньому відгук. Ні, він не мусив вступати у цю дискусію. Здавалось, тепер він опинився на гладенькій похилій площині, по якій котиться вниз без жодного опору.

— «Сатано, заступись за мене!» — вигукнув Іванов і знову налив вина у склянку. — Колись спокуса апелювала до хтивості. Тепер апелює до розуму. Цінності змінюються. Я б хотів написати повну пристрастей п’єсу, у який Бог і Диявол борються за душу святого Рубашова. Провівши усе життя в гріхах, він нарешті навертається до Бога, до Бога з двома обличчями, одне з яких означає буржуазний лібералізм, а друге — подачки з кухні Армії Спасіння. Сатана ж, навпаки, є худим, аскетичним і фанатичним послідовником логіки. Сатана читає Мак’явеллі, Ігнатія Лойолу, Маркса й Гегеля. Він байдужий і немилосердний до людства. Він приречений робити те, що йому глибоко відразливе: бути різником заради знищення будь-якої різні; вбивати ягнят, щоб надалі ягнята залишались недоторканими; періщити людей батогами, щоб ніхто більше не міг їх ударити у майбутньому; відмовитися від принциповості заради вищого принципу; накликати на себе ненависть людства за свою любов до нього — абстрактну й геометричну любов. «Сатано, заступись за мене!» Товариш Рубашов хоче стати мучеником. Писаки ліберальної преси, які ненавиділи його ціле життя, проголосять його святим після смерті. Бо товариш Рубашов відкрив совість, а совість робить людину непридатною до революції. Совість в’їдається в мозок, як рак, і клітина за клітиною поїдає волю й рішучість. Сатана, отже, переможений. Він відступає, але не так, як уявлялося — з ошкіреними зубами й лютим випльовуванням вогню. Він лише здвигає ременами, худий і аскетичний. Він уже бачив не раз, як люди падають духом і вибувають із лав під усілякими пишномовними приводами...

Попередня
-= 48 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!