Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Ніч ополудні

— Ще б пак! Звичайно, цього ви зробити не можете, — Рубашову здалося, що в голосі Клєткіна вперше зазвучала іронія.

З цього моменту Рубашов мало що пам’ятав з допиту. Після речення: «Звичайно, цього ви зробити не можете», — яке запам’яталося через особливу інтонацію слідчого, в подальших згадках утворилася прогалина. Пізніше він пояснював це сном. Навіть згадував, що саме снилося. Сон тривав, мабуть, не більше хвилини, але в ньому він бачив розтягнутий, безконечний ландшафт і знайомі тополі, які визначали собою межі батькового маєтку.

Звідки й коли в кабінеті появилася ще одна особа — він не знав, хоч і напружував пам’ять. Чув дише громовий голос Клєткіна. Останній, мабуть, підвівся й кричав через стіл:

— Прошу вас бути уважнішим!.. Чи знаєте ви цю людину?

Рубашов підтакнув. Так, він упізнав Заячу Губу миттю, дарма що той був без дощовика, в якому Рубашов звик його бачити на подвір’ї в’язниці. Пригадалися цифри в’язничої абетки й удари в стіну: «Заяча Губа шле вам привіт» .

— Де й коли ви з цією особою бачились?

Рубашову коштувало зусиль, щоб говорити. Гіркий присмак так і не зник з кінчика язика.

— Я бачив його кілька разів з вікна, коли він прогулювався...

— Ви не знали цього чоловіка раніше?

Заяча Губа стояв біля дверей. Світло лампи схоплювало його всього, з ніг до голови. Його жовтаве обличчя було тепер білим як крейда; ніс гострий; розсічена верхня губа ледве покривала зуби й помітно тремтіла. Його руки звисали незграбно майже до колін. Рубашов дивився на нього, як на привида на сцені. А в пам’яті билися нові цифри тюремної абетки: «Вчора катували Заячу Губу». І раптом крізь пам’ять майнула легка тінь... Здалось, ніби він колись зустрічався з живим оригіналом цих людських решток. Коли й де це було? Давно, задовго перед арештом.

— Не можу сказати точно, — відповів Рубашов непевно. — Але, придивившись уважніше, припускаю, що я з ним таки десь бачився.

Ще не закінчивши фрази, усвідомив, що зробив помилку. Не треба було поспішати з відповіддю. Під приводом роздумів міг відпочити й набратися духу.

— Не пригадуєте, коли ви зустрічалися з ним востаннє? — поспішив Клєткін з новим запитанням. Скидався на хижого птаха, що гострим дзьобом безупинно дзьобає жертву. — Прошу вас бути точним у відповіді. Гострота вашої пам’яті вважалася колись у партії взірцевою...

Рубашов перебирав згадки, але так і не міг з’ясувати, де й коли бачив цього привида, що тепер мружився під тисячами амперів світла й не міг стулити тремтячих уст. Заяча Губа стояв як укопаний. Кілька разів облизав язиком розсічену губу, а зір його тим часом наполохано бігав від Клєткіна до Рубашова й від Рубашова до Клєткіна.

Секретарка перестала нотувати. Чути було лише рівне гудіння лампи й хрускіт нової сорочки Клєткіна. Вхопившись руками за бильце крісла, він подався вперед і примружив очі:

— Ухиляєтеся від відповіді?

— Ні, не ухиляюсь. Просто, не можу пригадати...

— Гаразд, — сказав Клєткін.

Він майже навалився грудьми на стіл і, перевівши погляд на Заячу Губу, спитав:

— Може, ви трохи допоможете громадянинові Рубашову? Де ви бачилися з ним востаннє?

Обличчя Заячої Губи зробилося ще більшим. Перелякано тікаючи зором від Клєткіна, він наткнувся очима на стенографістку й прикипів до неї поглядом, мовби шукав у жіночій тендітності підтримки і зрозуміння. Нарешті відірвався від неї, шугнув зором по стінах, навіть по стелі, шукаючи й далі місця для душевного перепочинку. Та ось пригадав, що питання поставлено таки йому, облизав розсічену губу й поквапно, одним віддихом, сказав:

— Громадянин Рубашов намовляв мене умертвити вождя партії отрутою...

Глибокий, мелодійний голос, що несподівано полився з цих людських решток, здивував Рубашова. Здавалося, цілого, неполаманого в цьому молодому чоловікові тільки й було, що його приємний голос. Цей голос видавався дивною протилежністю до всієї його зовнішності. Сказане ним дійшло до Рубашова лише за кілька секунд. З моменту появи в кабінеті Заячої Губи Рубашов сподівався чогось подібного і намагався бути на сторожі. Але звинувачення прозвучало надто кумедно. За хвилю озвався й Клєткін. Його роздратований голос доносився ззаду, бо Рубашов майже повністю повернувся до дверей, біля яких і досі стояв Заяча Губа.

— Я ще не питав вас про це. Я спитав вас, де ви востаннє зустрічалися з громадянином Рубашовим?

«Ти помилився, хлопче, — звернувся Рубашов подумки до Клєткіна. — Ти не повинен був наголошувати, що на твоє питання дано не ту відповідь. Я б і не помітив цього. А тепер, після твоїх дурних додаткових з’ясувань, у моїй голові прояснилося, наступило гарячкове пробудження...»

Попередня
-= 62 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!