Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Одиниця з обманом

Відчуваючи жар у грудях і тремтіння в усьому тілі, Льодик сів за листа.

«Добрий день, Гудруне! — бадьоро почав він. — Пише тобі Леонід з Києва. Не дивуйся, що я пишу. Просто наші дівчата листуються з вашими. І мені стало відомо, що ти посварився з Ерікою. Вона тепер переживає і не знає, як з тобою помиритися. А ти не переживай. Держи хвоста бубликом! Я певен, що то вона винна. У нас теж дівчата вредні, і ми з ними сваримося. З ними інакше не можна.

Давай будемо листуватися. Пиши мені, а я писатиму тобі.

З міжнародним привітом Леонід Монькін».

Льодик подумав-подумав і приписав:

«Я збираю марки. А ти?»

Він перечитав листа і лишився ним дуже задоволений. Здорово написано, по-чоловічому! Гудрун оцінить. Особливо оте «держи хвоста бубликом!». І приписка ловка. Нічого не просив, і водночас кожному дурневі ясно, що треба прислати марок.

Льодик пішов на пошту, купив спеціального за сімнадцять копійок міжнародного авіаконверта й одправив листа.

А того, Трав'янчиного, щоб вона ні про що не догадалася, дуже спритно підсунув їй у «Граматику» — хай думає, що сама туди поклала.

І став чекати відповідь.

День чекає, два, три… Тиждень чекає…

Щодня по кілька разів зазирає у поштову скриньку. Навіть наважився запитати листоношу. Та усміхнулася й весело сказала: «Пишуть».

За цей час Льодикові двічі вже снилися міжнародні сни.

Одного разу наснилося, що на його ім'я з закордону прибув цілий вагон марок. І він не знає, куди ті марки подіти. Залізничне начальство вимагає, щоб він негайно розвантажував свій вагон, а мама категорично заперечує, щоб він завалював усю квартиру марками.

Удруге йому наснилося, ніби його обирають президентом міжнародної антидівчачої асоціації «Бийбаб». Це чомусь відбувалося на вокзалі в залі для інтуристів. І обирали його не люди, а… чемодани. З кольоровими закордонними наклейками у вигляді поштових марок. І головував на тих дивних зборах Гудрун, який, до речі, теж був не людина, а чемодан. «Авжеж, — думав уві сні Льодик. — Тепер зрозуміло, чому в нього таке ім'я. «Гудрун», «чемодан» — навіть звучить однаково».

І Гудрун-чемодан, плямкаючи кришкою, наче ротом, говорив: «Чого ти дивуєшся? Я ж тобі писав у листі, що президентом «Бийбаба» будеш ти. Я ж тобі писав». «Авжеж, — думав уві сні Льодик. — Як це я забув. Він же мені писав. Я ж одержав від Гудруна листа. Чого ж я дивуюсь».

Так було уві сні. А наяву — ніяких листів не було.

Минув ще тиждень. І ще три дні.

Нічого.

Крім газет, журналу «Барвінок» та рахунків за міжміські телефонні переговори батьків — анічогісінько.

Льодик просто зненавидів поштову скриньку (у-у, теж жіночого роду, капосна!).

Нарешті, він махнув рукою:

«Та! Вже не прийде. Мабуть, той Гудрун не одержав мого листа. Прізвища ж я не написав. Ну й не треба! Не дуже й хотілося!»

І от коли він махнув рукою і перестав чекати, несподівано надійшов лист.

Повертаючись зі школи, Льодик зустрівся біля під'їзду з листоношею. Листоноша весело усміхнулась і сказала:



— А-а! Товариш Монькін?! Леонід?! Вам лист! — вона швидко перегорнула у сумці велику кипу листів, витягла одного й подала йому.

Занімілою рукою Льодик узяв довгастого конверта. І, розгубившись, навіть забув подякувати листоноші. Та, все ще усміхаючись, зайшла до під'їзду, а він лишився на вулиці.

З лівого боку конверта було наклеєно синеньку стрічечку, на якій білими літерами було написано іноземні слова, а з правого — аж сім різноколірних марок: на одній — дядечко в окулярах, на другій — будинки якісь, на третій — якийсь орнамент, а на чотирьох інших — по дві барвисті гарнющі пташки. У Льодика аж дух перехопило. Таких марок у нього ще не було.

«Молодець, Гудрун! Ух молодець! Не хлопець, а молоток!»

Тремтячими пальцями Льодик розірвав конверт.

На землю посипалися кольорові листівки із зображенням якогось старовинного замку на горі. І ще — зображенням донизу — впала якась менша лпстівоч-ка, на звороті якої був напис.

«Леоніду від Еріки та Гудрун.

На дружбу-фройндшафт», — піднявши, прочитав Льодик. Перевернув і… серце в нього зупинилося. З кольорової фотографії, обнявшись, усміхалися йому… дві дівчинки…

Якби з неба просто на голову йому зараз упав марсіанин, — Льодик не був би такий вражений. Гудрун— дівчина!.. Це було неймовірно. Як це могло бути?! Еріка ж писала: «Мій друг Гудрун», «Той, що живе в сусідстві…» І раптом Льодик згадав: «Тільки один неприємність…» Та то ж вона просто… просто помилилась. Погано ще знає мову і плутається у родах і відмінках. А він, йолоп: «Держи хвоста бубликом!.. У нас теж дівчата вредні, і ми з ними сваримося. З ними інакше не можна…» От тобі й маєш — «один неприємність»!.. От уже сміялися, мабуть!..

Попередня
-= 21 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!