Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Пані Боварі

– Ох, спасибі вам, – сказав Шарль, – ви добра людина.

І замовк, задихаючись під вагою спогадів, викликаних цим жестом аптекаря.

Тоді Оме вирішив розважити його трохи розмовами про садівництво. Всі рослини потребують вологи. Шарль кивнув головою.

– А втім, тепер знову скоро настануть погожі дні.

– А!.. – озвався Шарль.

Аптекар, не спромігшись продовжити розмову, почав обережно розхиляти завіси.

– А ось іде пан Тюваш.

Шарль машинально повторив:

– Іде пан Тюваш.

Оме не наважувався знов заводити річ про влаштування похорону; але священику вдалося умовити Шарля.

Він замкнувся у себе в кабінеті, взяв перо і по довгих риданнях написав:


«Я хочу, щоб її поховали в шлюбній сукні, в білих черевичках, у вінку. Волосся розпустити по плечах; зробити три труни: одну – дубову, другу – червоного дерева, третю – свинцеву. Не говоріть зі мною ні про що, у мене вистачить сили. Труну покрити зеленим оксамитом. Я так хочу. Зробіть так».


Всі дуже здивувалися з романтичних химер Боварі, і аптекар зразу ж сказав йому:

– Знаєте, оксамит, по-моєму, надмірна розкіш. До того ж витрати…

– Не ваше діло! – закричав Шарль. – Залиште мене! Ви її не любили! Ідіть собі геть!

Кюре взяв його під руку й повів у садок. Там він почав говорити про марноту всього земного. Господь великий і благий, ми повинні без ремства скорятися його волі і дякувати йому за все.

Шарль вибухнув блюзнірськими словами:

– Проклинаю я вашого бога!

– Дух непокори ще живе в вас, – зітхнув священик.

Боварі був уже далеко. Він широко ступав попід муром біля шпалери фруктових дерев і, скрегочучи зубами, гнівно дивився на небо; але жоден листочок не поворухнувся.

Накрапав дощик. Шарль вийшов розхристаний і незабаром почав тремтіти від холоду; тоді він повернувся додому і сів на кухні.

О шостій годині на площі почувся брязкіт заліза: приїхала «Ластівка». Шарль припав обличчям до шибки й дивився, як один за одним висідали з неї пасажири. Фелісіте послала йому в вітальні матрац; він ліг і заснув.


Будучи філософом, пан Оме все-таки шанував мертвих. Не гніваючись на бідного Шарля, він прийшов увечері, щоб просидіти ніч над покійницею, не забувши прихопити з собою три книжки і зошит для нотаток.

Отець Бурнізьєн був уже там; над узголів'ям ліжка, виставленого з алькова, палали дві високі свічки.

Аптекареві було якось не по собі в цій тиші, і він промовив кілька співчутливих слів про «нещасливу молоду жінку». Священик відповів, що тепер лишається тільки молитися за неї.

– Але ж одне з двох, – заперечив Оме, – або вона упокоїлась у благодаті (як висловлюється церква), – і тоді наші молитви їй ні до чого; або ж вона померла нерозкаяною (якщо не помиляюсь, тут пасує саме цей релігійний термін), – і в такому разі…

Бурнізьєн перебив його, похмуро відрізавши, що все одно треба молитися.

– От кажуть: бачить бог із неба, чого кому треба, – не вгавав Оме. – А навіщо ж тоді всякі молитви?

– Як? – оторопів священик. – Навіщо молитви? Та ви не християнин, чи що?

– Даруйте, – відповів Оме. – Я схиляюсь перед християнством. Перш за все воно звільнило рабів, дало мораль, яка…

– Не в тому сила! Святе письмо…

– О, щодо святого письма, то розгорніть лишень історію: всі тексти підроблені єзуїтами.

Увійшов Шарль; наблизившись до ліжка, він тихо відслонив завісу.

Голова Емми була схилена до правого плеча. Один кутик рота лишився розкритим і вирізнявся на обличчі чорною діркою; великі пальці були пригнуті до долоней; вії вже припорошились якимсь білим пилком, а очі взялися чимось каламутним і липким, ніби павуки заснували їх тонким павутинням. Випнуте на грудях покривало спускалось западиною до колін, а потім знову підіймалось до пальців ніг. Шарлю здавалось, що Емму давить якийсь надмірний тягар, якась величезна вага.

Церковні дзиґарі вибили дві години. За вікном чувся плюскіт річки, що текла в темряві попід терасою. Вряди-годи голосно сякався абат Бурнізьєн та Оме скрипів пером по паперу.

– Друже мій, – озвався він до Шарля. – Вам краще піти; це видовище крає вам серце.

Коли Шарль вийшов, аптекар і кюре відновили суперечку.

– Почитайте Вольтера! – говорив Оме. – Почитайте Гольбаха[81], почитайте «Енциклопедію».[82]

– Почитайте «Листи португальських євреїв»[83]! – казав абат. – Почитайте «Суть християнства»[84], твір Нікола, колишнього судового службовця!

Суперечники гарячкували, розчервонілись, кричали обидва враз і не слухали один одного; Бурнізьєн обурювався з такого зухвальства, Оме дивувався з такого туподумства; ще трохи, й вони вже почали б лаятися, коли це знову з'явився Шарль. Його тягло сюди, мов якимись чарами, і він раз у раз підіймався сходами нагору.


 81 Гольбах Поль-Анрі (1723—1789) – французький філософ-матеріаліст.

 82 «Енциклопедія» (35 томів, 1751—1780) – видання, в якому брали участь найвидатніші вчені й мислителі Франції тих часів; здійснювалося під керівництвом Дені Дідро і Жана Д'Аламбера.

 83 «Листи португальських євреїв» (точніше: «Листи португальських, німецьких, польських євреїв до пана де Вольтера», 1769) – твір абата Поля-Александра-Антуана Гене (1717—1803), спрямований проти вольтерівської критики церкви та Біблії.

 84 «Суть християнства» (точніше: «Філософські етюди про християнство», 1842—1845) – твір французького судовика і католицького письменника Жан-Жака-Огюста Нікола (1807—1888), спрямований проти протестантства.

Попередня
-= 122 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

  14.02.2014

Жахливий переклад. Книзі поставила "4".


Додати коментар