Слава ЗСУ!

– Хто тебе посилав до фармакотеки?

– Що таке? В чім річ?

– В чім річ? – перепитав Оме. – Варимо, бачите, варення: воно кипить, розшумувалося, от-от через край побіжить; я наказую подати ще один таз. І ось він, із лінощів, із недбальства, знімає з гвіздка у мене в лабораторії ключа від фармакотеки!

Фармакотекою Оме величав комірчину на горищі, де зберігалось аптекарське начиння та ліки. Часто він просиджував там годинами, наліплюючи етикетки, переливаючи рідини, перев'язуючи пакетики; це місце було в нього не просто складом, а якимось ніби святилищем: адже звідси виходили всі власноручно виготовлені ним порошки й пілюлі, екстракти й декокти, примочки й масті, які розносили його славу по всій окрузі. Сюди він не пускав анікогісінько, навіть замітав у цьому приміщенні сам. Словом, якщо аптека, відкрита першим-ліпшим відвідувачам, була місцем, де він пишався своєю славою, та фармакотека була куточком, де він з егоїстичною зосередженістю віддавався своїм улюбленим заняттям. Не диво, що легковажний вчинок Жюстена здавався йому просто-таки блюзнірством; розчервонівшись дужче від порічок, він гарячкував:

– Взяти ключа від фармакотеки! Від кислот і їдких лугів! Взяти звідти запасного таза! Таза з покришкою! Та я сам ним, може, ніколи й не користувався б! Адже в делікатних маніпуляціях нашого мистецтва важить кожна дрібниця! От уже, прости господи… Треба ж таки знати, що до чого! Чи видано – вживати для домашньої, сказати б, потреби те, що призначено для фармацевтичних процедур? Це ж усе одно, що різати курку скальпелем, усе одно, що писати на…

– Та годі вже, перестань! – заспокоювала його пані Оме.

А маленька Аталія хапала його за поли сюртука.

– Татку! Татку!

– Одчепіться од мене! – не вгавав аптекар. – Дайте спокій! От робота, бий її нечиста сила! Ішов би ти краще в бакалійники… Чого там дивитися – трощи, ламай, ні на що не зважай! Випускай п'явки, пали алтею, соли огірки в аптекарському посуді, рви на ганчір'я перев'язочний матеріал!

– Ви, здається, хотіли… – почала Емма.

– Зараз!.. Чи ти хоч знаєш, на яку небезпеку наражався? Чи ти хоч бачив, що там стоїть у кутку ліворуч, на третій полиці? Відповідай же, говори, промов хоч слово!

– Не… не знаю, – пробелькотів хлопець.

– Ага, не знаєш! Ну, то я знаю! Ти там бачив слоїк із синього скла, запечатаний жовтим воском, а в ньому білий порошок. Я ще й етикетку наліпив: «Небезпечно!» Ти знаєш, що то за білий порошок? Миш'як! А ти лізеш туди! Береш таз, який стоїть поряд!

– Поряд! – аж сплеснула руками пані Оме. – Миш'як! Ти ж міг потруїти нас усіх!

Тут усі дітлахи залементували, ніби їм уже почало різати в животі.

– Або отруїти пацієнта! – вів далі аптекар. – Так ти хотів, щоб мене потягли до права, посадили на лаву підсудних! Щоб мене скарали на горло! Хіба ти не знаєш, який я обережний з усіма тими медикаментами, хоч маю вже величезний досвід? Інколи аж самому страшно стане, як подумаєш, яка на тобі лежить відповідальність! Адже уряд нас переслідує, а діюче нині безглузде законодавство висить над нашою головою, як дамоклів меч.

Емма забула вже й питати, чого її сюди кликано, а Оме, задихаючись, провадив далі:

– То отак ти нам віддячуєш за нашу добрість? Так ти мені платиш за батьківські турботи? Де б ти був без мене, що б ти робив? Хто тебе годує, одягає, виховує – робить усе, щоб вивести тебе в люди, створити тобі почесне становище в суспільстві? Але ж і ти мусиш працювати, закачавши рукава, трудитися, як то кажуть, у поті чола. Fabricando fit faber, age quod agis.[71]

Він був такий збуджений, що сипав уже латинськими цитатами. Якби він знав по-китайському чи по-гренландському, то заговорив би й цими мовами; це був у нього критичний момент, коли людська душа підсвідомо відкриває все, що в ній таїться, як океан під бурю відкриває все, що в ньому є, – від прибережних водоростей до глибинних пісків.

– Я починаю серйозно жалкувати, що взявся за твоє виховання, – казав далі аптекар. – Воно, мабуть, було б куди краще, якби я й зовсім не витягав тебе із злиднів та з багна, в якому ти змалку нидів! Нехай би ти вже крутив хвости волам! Немає в тебе хисту до науки! Етикетку наліпити – і то незугарний! А живеш же ти в мене, нівроку, як у бога за пазухою, як сир у маслі плаваєш…

Але тут Емма звернулась до пані Оме:

– Мені сказали прийти…

– Ах, боже мій, – з сумом перебила її добра жінка. – Не знаю, як вам і сказати… Сталося нещастя…

Вона не доказала. Аптекар гримав на хлопця:

– Спорожни його! Вимий! Винеси! Та швидше, швидше!

Він так затряс Жюстена за комір, що в того випала з кишені книжка.

---

 71 Майстер виробляється в праці, – отже, роби що робиш (латин.).