Слава ЗСУ!

На шляху такого розвитку Японії стояла і стоїть велика Московська імперія. Вона є природним сторожем японської небезпеки для Америки. Отже, в інтересах Америки дбати, щоб той сторож був великим і сильним. Це і робила Америка протягом всієї своєї історії. Напр., з 1863 р. під час польського повстання Америка відмовилася від дипломатичної інтервенції за поляків, хоч і співчувала їхній боротьбі. За часів Кримської війни 1854 р. Америка тримала приязний москвинам нейтралітет. За програну московсько–японську війну в 1905 р. москвини заплатили дуже дешево завдяки натиску американської дипломатії на японців (не припадково мирні переговори велися в Америці). В 1922 р. Америка, незважаючи на свої антипатії до большевиків і незважаючи на те, що тоді Японія була її союзницею, примусила Японію забрати свою окупаційну армію з Сибіру. Америка довго відтягала визнання державної незалежности Латвії, Литви та Естонії, а коли і визнала, то устами свого високого комісара Е. Йона підкреслила тимчасовість самостійносте тих держав і висловила надію, «що вони колись знову стануть частиною Московської імперії» (W. Lippmann. «U. S. Foreign Policy»). Як знаємо, президент Ф. Рузвелт здійснив ту надію 20 років пізніш. Америка не визнала уряд В. Лєніна аж до 1933 р. (інші держави визнали далеко раніш) не із‑за переконання, що большевики ослаблюють силу Московської імперії, погоджуючись на автономію немосковських народів імперії. Навіть в Лізі Націй Америка спротивилася прийняттю України в члени, хоч сама не була членом.

Свободолюбна Америка дбає, щоб деспотична царська і совєтська імперія не розпалася. Республіканська Франція мала і має деспотичну московську імперію за свого природнього союзника проти Німеччини. Парламентарська Англія у своїй традиційній політиці «рівноваги сил» хоче мати і велику Московську імперію, звичайно, дбаючи, щоб вона не лізла до теренів, опанованих Великою Британією. Німеччина також не хоче розподілу Московської імперії.

Отже, бачимо, що не москвофільство диктувало іншим націям їхню політику щодо москвинів, але їхній здоровий національний егоїзм, який за наших часів набрав навіть цинічних форм. Нині підписують правою рукою Ялтинський чи Постдамський договори, що ними віддають вільні нації на поталу московським тиранам, та й ще голосно і офіційно запевняють світ, що вони борються за християнські ідеали, за демократію, за свободу народів, за соціяльну й інтернаціональну справедливість.

Наше кількасотлітнє політичне і культурне рабство умертвило у нашій інтелігенції інстинкт національного егоїзму. Тому‑то москвичам і полякам пощастило вщепити їй почуття меншвартости та накласти на її очі окуляри всіляких -ізмів, -фільства, -фобства тощо. Тверде життя катастрофою 1917 року жорстоко нагадало нам про предвічний закон боротьби за існування та про силу національного егоїзму. Але велика кількість нашої інтелігенції і донині тої пригадки не зрозуміла; донині ще носить ізмівські окуляри; донині ще вірять, що американська москвофільська політика є наслідком непоінформованости американців та дезінформації їх москвинами. Лише не сила їм пояснити: чому американці не беруть на увагу наших інформацій. Чейже в американських інтересах збирати інформації з усіх джерел, а не лише з одного — московського. Несила їм пояснити: чому американці (а не москвини, як думають наші примітиви) створюють і піддержують всякого роду українських ренегатів типу Ґуляя, добре знаючи, що то є шахрайство. Не розуміючи отого головного ЧОМУ, ми напрям нашої пропаганди спрямували не лише на хибний, але й на шкідливий нам шлях.

Спочатку ми пробували висвітлювати світові наші муки та кривди, що їх заподіяли нам большевики (увага: большевики, а не москвини червоні); пробували апелювати до сердець та сумління світових політиків, благаючи їх виступити на захист зневаженої справедливости. А у відповідь світ… підписував торговельні договори із Сталіним на купно сибірського дерева, хоч з наших інформацій добре знав, що кожний сантиметр того дерева просякнений українською кров'ю. Трохи порозумнішавши, почали ми доводити світові, що большевики (знову — лише большевики, а не ВСІ москвини) планують зробити із світом те саме, що вони зробили з Україною. Мабуть, світ і тоді не «повірив» би нам, якби нам не помогли самі москвини, даючи світові щораз більше доказів саме таких планів. Світ занепокоївся, і почав наново зброїтися. Зброїтись проти кого? Проти большевиків, а не проти москвинів.

В останній коротенькій формулі міститься вся політика і стратегія американців (а за ними й інших держав) щодо СССР. На їхню думку, комуністична партія СССР — большевики, і лише вони, планують завоювати цілий світ, а московський нарід того не хоче. Значить, поваливши «совєтський» уряд, встановимо мир; а з огляду на катастрофальну силу атомової зброї — мир вічний. Мир! За всяку ціну мир! Жодна ціна за мир не є зависока, бо ж нині війна означає знищення нашої планети.