Слава ЗСУ!

Всі залізниці в Московській імперії належать або безпосередньо державі («казьонниє»), або посередньо, бо розбудовані фактично за державні (80%) гроші та є під стислим контролем держави. Ясна річ, напрям залізниць вирішував безапеляційно уряд, керуючись не економічною поплатністю чи доцільністю, а лише згаданою політичною засадою. Ціла система залізниць в імперії має своєю метою прив'язати Україну нерозривно до Московщини, одночасно ізолюючи Україну від усього світу, особливо від Західної Европи. ВСІ головні залізничні лінії в Україні побудовані в напрямі південь–північ. Весь південь України донині не має залізниці в напрямі схід–захід. Лише на півночі України є лінії схід–захід, але їх мусили побудувати виключно із стратегічних потреб (ворота з Европи для інвазії*). І донині найбільший наш порт — великий споживач вугілля — Одеса не мас простого залізничного сполучення з Кривим Рогом (щоб український вугіль не везли за кордон). Але Кривий Ріг та Донбас сполучені з Московщиною аж П'ЯТЬМА головними лініями, з яких дві побудувала вже пролетарська московська влада СССР. Внаслідок того в Одесі привезений за тисячі кілометрів з Англії вугіль продавався по 10,37 рублів за тонну, а український вугіль, що був від Одеси лише кількасот кілометрів, продавався по 11,51 рублів за тонну. Тому Чорноморський флот вживав англійського вугілля вдвічі більше, як українського (річно 51000 тонн англійського, а 22000 тонн українського). Гори українського вугілля лежали не продані.

Довший час москвини не дозволяли будувати залізниць до портів Чорного моря. Коли французи та бельгійці перебрали в свої руки Донбас і пекуче потребували залізничного сполучення з Чорним морем, вони вказали (фактично загрозили) москвинам на можливість прикрих для них політичних наслідків від тої заборони; аж тоді москвини дозволили побудувати залізниці до чорного моря. Але негайно наклали такі високі оплати за перевіз, що, як ми згадали, український вугіль лежав непроданий. Хай англійці заробляють, багатіють, аби лишень не українці! І це, незважаючи на те, що московський уряд пекуче потребував чужої валюти.

Аналогічно до залізниць, москвини не дозволяли розбудувати наші чорноморські порти. Натомість не шкодували великих мільйонів грошей на розбудову своїх балтицьких портів (особливо Петербурга). В наших портах чужоземні кораблі часом цілий місяць чекали на можливість виладувати свій вантаж.

Та, чи не найяскравіше показується московський бандитизм у системі оплат за перевіз (залізницями). Тому що всі залізниці в Московській імперії є фактично державні, оплати за перевіз визначає уряд. Включно і для тих нібито «приватних» залізниць. Отже, тої конкуренції, що примушує всюди в світі приватні залізниці зменшувати оплати, не було в Московській імперії. (І в цьому московська буржуазія почала здійснювати соціялізм за сто років).

Визначаючи оплати перевозу залізницями, москвини від початку їх будування в Україні в 1862 році аж по сьогоднішній день керувалися не економічними мотивами, але винятково політичною своєю засадою — не допустити до росту економічної сили України, а, навпаки, посилювати Московщину. Керуючись нею, вони уклали т. зв. «діффєрєнциальниє таріфи». Метою їх було спрямувати всі українські сирівці ВИКЛЮЧНО до Московщини. А ні в якім разі куди інде, а також перешкодити українським промисловцям продавати свої готові вироби за кордоном (особливо не в Московщині), і навпаки — допомогти московським промисловцям продавати їхні вироби в Україні (в Европі московських виробів ніхто не купував, бо вони були аж надто кепської якости).

Ці «діффєрєнциальниє таріфи» встановлювали оплату за перевіз СИРІВЦІВ у північному напрямі вдвічі меншу, ніж перевіз ГОТОВИХ ВИРОБІВ у напрямі з півночі на південь. Напр., за перевіз вугілля з Донбасу платилося: до портів Чорного моря 1/32 (одну тридцять другу) копійки за пудо–версту, а до Московщини — 1/62 коп., с. т. на 100% дешевше. Це для сирівців. Але для готових виробів оплата була цілком протилежна: перевіз готових виробів у північному напрямі (з України до Московщини) коштував значно дорожче, ніж у південному напрямі (з Московщини до України). Отже, москвичи могли продавати свої вироби в Україні, але українці не могли продавати свої в Московщині. Яка величезна різниця була в оплатах, видно на оплатах за перевіз збіжжя — головного експортового товару України. Перевіз нашого збіжжя коштував 40% його вартосте на місці, якщо везли його до портів Чорного та Озівського морів; якщо ж везли до портів Балтицького моря, то коштував на 65% дешевше. Але московські хижаки і цим не задовольнилися; вони наклали ще РІЗНЕ вивізне мито. Через порти Балтицького моря мито (вивізне) на збіжжя було 1,67 руб. з чверти (чверть — 163 кг), а через порти Чорного чи Озівського моря було 2,99 руб з чверти, с. т. 95% більше (М. Слабченко. «Матеріяли до економічно–соціяльної історії України»).