Слава ЗСУ!

Зрештою, і самі москвини не вірять в свою силу (матеріяльну і духову). Найліпшим доказом того є сучасна їхня шалена реклама в СССР вищости всього московського. Щодня в кожній формі, в кожній місцевості, на всіх мовах СССР в пресі, радіо, театрах, школах намагаються москвини піддержати в собі віру в свою силу і, навпаки, вбити віру немосквинів в їхню (немосквинів) силу. Переборщення тої реклами кидається в вічі навіть сторонньому чужинцеві. Щось є зле з тою «силою», коли треба витрачати таку величезну кількість енергії та грошей на її рекламу. Наша пропаганда, замість дати наукову аналізу причин московської самореклами, лише кпить з неї, не розуміючи, що за нею криється один з найбільших наших аргументів проти Московщини.

Поширений серед чужинців (включно з українцями) міт про мілітарну і культурну силу москвинів — це, хоч і непевна, велика московська сила. Зруйнувати цей міт — це зруйнувати «шосту колону», с. т. москвофільство чужинців і наше рідне. Тому свідоцтва чужинців про Московщину за всі століття московської історії набирають для нас великої ваги. Цих свідоцтв можна назбирати кілька великих книжок. Цього ми ще не зробили, не розуміючи, що вони заважили б багато в нашій боротьбі з Московщиною. З великої кількости свідоцтв чужинців про Московщину наведемо тут лише кілька. Почнемо з божка москвинів (і наших їх прихвостнів) - Карла Маркса.

Москвини видали повну збірку писань К. Маркса в 29–ти томах. Але, як і завжди, пошахраїли навіть свого божка: в тому «повному виданні» не помістили писань К. Маркса про москвинів. Напр., не помістили його есею «Enthülungen über die Geschichte der Diplomatie des 18 Jahrhunderts», що був надрукований в «Free Press», London, у 1856 році, а пізніше, в 1889 p., перевиданий брошурою донькою К. Маркса Елеонорою Акелінґ. А в тій праці К. Маркс пише: «В кривавому болоті московського рабства, а не в суворій славі норманської епохи стоїть колиска Московщини. Треба тільки змінити низку імен та дат, і буде ясно, як день, що поміж політикою Івана III і теперішньою Росією існує не лише подібність, але й тотожність». Далі К. Маркс з великим презирством таврує ту політику і пише: «Політика Івана І була політикою Івана III, Петра І і сучасної Росії. Лише Пьотр І політику попередників усунути обмеження могутности підніс до політики — осягнути безмежну могутність. Московщина зроджена і вихована в огидній і жалюгідній школі монгольського рабства. Сильною вона стала лише тому, що в майстерності рабства стала віртуозом. Навіть і тоді, коли Московщина стала незалежною, вона і далі не кинула традиційної ролі раба. Пьотр І поєднав політичну хитрість монгольського раба з амбіцією монгольського володаря, що йому Джингіс–Хан заповів здобути світ».

Трохи раніше (в 1853 р.) К. Маркс писав таке: «Життєві інтереси зроблять Великобританію найповажнішим і невгнутим противником московських завойовників та їхніх експансивних планів. Можна припускати, що ця величезна і роздута потуга буде спинена в свому поході після того, коли вона вже зайшла так далеко на шляху до світового панування. На Албанському побережжі вона вже стоїть в самому серці Адріятики. Виглядає, що пізніше кордони Московщини протягнуться від Данциґу, а може, Штетина до Трієсту. А оскільки завоювання йде за завоюванням, анексія за анексією, можна вважати за певне, що завоювання Московщиною Туреччини буде лише вступом до завоювання Угорщини, Пруссії і Галичини та остаточним здійсненням Панслов'янської імперії. Припинення московських завойовницьких планів є наказом години. В цьому йдуть рука в руку інтереси світової демократії й Англії.

Як же не назвати К. Маркса пророком? Пророкував подібно і Наполеон, пишучи: «Свобода матиме на цей нарід (московський. — П. Ш.) вплив міцного вина на людину, що до нього не звикла. Коли якийсь новий Пугачов з університетською освітою стане на чолі незадоволених, коли той нарід почне революцію — мені бракує виразів висловити вам те, що прийде. Москвини — це варвари, що не мають батьківщини. Мою пам'ять пошанують тоді, коли ті північні варвари заволодіють Европою» («Letres»). Те саме писав і польський король Зиґмунд II Август до бритійської королеви Єлисавети І в 1569 році: «Московія є ворогом усякої свободи. І вона з кожним днем зростає на силі. Ми знаємо, що Ваша Величність цілком несвідомі бездіяльности того ворога, його сил і тиранії, з якою він управляє і панує над своїми підданими. Тому ми, що знаємо його і розуміємо його плани ліпше, ніж інші суверени, бо ж є його сусідом, бажаємо перестерегти Вас та інших християнських суверенів не жертвувати Вашої гідности, Вашої свободи, Вашого власного та Ваших підданих життя, а змагатися до поборення цього жорстокого і варварського народу».