Слава ЗСУ!

Англійці дуже рано встановили в себе закон майоритету, за яким все майно, права і титул від батька переходили лише до старшого сина, а молодші сини діставали виховання, освіту, меч і… порожні кишені. Отже, саме життя штовхало молодших синів шукати щастя та маєтку за морями. Ця молодь і збудувала світову Бритійську імперію, здобуваючи і закріплюючи за батьківщиною і для себе цілі континенти. Не лише для батьківщини, але й для себе. Це значить, що вони розбудовували цивілізацію в нових диких краях, добре розуміючи, що культурне піднесення краю означає й економічне його піднесення, збагачення краю і їх самих. Так з англійців виробився нарід колонізаторів, організаторів і творців нового життя, нових багатств.

Море і колонізаторство виплекали в анґло–саксів певність у своїх силах, а звідси і почуття власної гідности та пошану до людської гідности взагалі. «Ніколи, ніколи, ніколи англієць не буде рабом» — співається в їхньому неофіційному гімні (порівняйте наш «Ще не вмерла»). Це глибока правда: в англійському характері нема ані сліду рабських рис, і тому він не є тираном–садистом, як москвин, хоч і буває жорстоким.

Розгляд повстання і розвитку національних характерів вказує нам, де шукати ту силу, що будує імперії, цивілізацію і культуру.

З порівняння історії індуської, згл. англійської нації бачимо, що не кількість населення, не природні багатства країни спричинювали могутність нації. Імперію на п'яти континентах створили з диких теренів анґло–сакси, а не індуси чи китайці, хоч останні були старіші, численніші і багатші за анґло–саксів. Очевидячки, анґло–сакси мали якусь силу, якої забракло індусам. Так, вони ту силу мали. Вона називається ТВОРЧИЙ ДУХ НАЦІЇ. Наш філософ Г. Сковорода висловив цю велику істину, цей великий закон життя в двох словах: ДУХ ЖИВОТВОРИТЬ. Так! Дух животворить, творить життя. Вільний творчий дух людини і нації родить вищі ідеали, нові ідеї, організує їх в систему тямок, створює план і здійснює його в конкретних, матеріяльних формах. Отже, дух творить не лише духові, але й матеріяльні багатства нації і людства. ТВОРЧИЙ ДУХ НАЦІЇ Є БАТЬКОМ ДУХОВОЇ І ФІЗИЧНОЇ СИЛИ НАЦІЇ.

Творчий дух народу народжується разом з народженням народу, с. т. тоді, коли культура провідної верстви окремих племен вже піднеслася вище примітивно–дикунського позему. Отже, корені творчого духа народу сягають в першопочатки того народу. Це значить, що старший є нарід, то глибший, то сильніший, непохитніший є і його творчий дух. Непохитніший — це значить, що він не піддається чужим впливам, а, навпаки, чужі впливи, чужі запозичення перероблює своїм творчим духом, перетоплює в своїй культурній кузні на свій власний смак; надає власний зміст. Яскравим прикладом цього є українська нація. Скільки‑то народів, скільки‑то різних культур перекочувалося широкими просторами України! Бестіяльно жорстоко і тотально протягом століть засмічували, спотворювали, нищили вороги українську культуру і мову. Знесилена, зруйнована, обкрадена, затруєна чужими -ізмами, політично, економічно і культурно скована кайданами на руках і ногах, Україна — національна Україна, українська Україна року Божого 1958 не лише живе і творить, але й загрожує завалити найсильнішу і найдеспотичнішу в історії людства імперію. Добрі бо, глибокі бо, незнищимі бо основи нашої нації та її творчого духа заклали наші прапредки–трипільці 5000 років тому.

Тут мусимо пригадати різницю між культурою і цивілізацією. Цивілізацією ми називаємо зовнішні, матеріяльні форми, в які виливається, матеріялізується духова творчість людини чи нації. Зміст тої духової творчосте ми називаємо культурою, хоч часом говоримо про форми культури (москвини, не визнаючи жодних «духів», видумали дивогляд «матеріяльна культура»). Культура кожної нації складається зі своєї власної, лише їй питомої (національної) культури та запозичень з культур інших народів. Цивілізаторами якогось народу можуть бути і чужинці (разом з власною елітою). Натомість творцями національної культури є виключно власна національна еліта народу. Власна — значить та, що виросла органічно, природно з глибоких нетр свого народу, що зв'язана зі своїм народом КРОВНО і духово, що черпає свою силу з культури власного народу; коротко, що має національний ҐРУНТ, якого соками живе і росте. І лише та еліта, що має глибокі корені в своїм власнім народі, в його культурі має духову силу асимілювати первні чужих культур, гармонізуючи їх із своїми національними, збагачуючи тим, а не засмічуючи свою національну. Вся трагедія москвинів є в тому, що, по–перше: в Московщині — внаслідок її географічно–економічних обставин та історичних подій — народна їхня культура зупинилася, замерзла на примітивному, дикунському поземі, не розвиваючись аж по сьогоднішній день; а по–друге, внаслідок тих же причин — не створилася в Московщині своя національна культурна еліта (її заступила хаотична мішанина чужинців. Див. далі). Не маючи цих двох обов'язкових для національної творчості передумов, не міг — ясна річ — народитися і розвинутися у москвинів їхній творчий дух. Вони його не мають і понині, як побачимо з дальшого нашого викладу.