Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Пеппі Довгапанчоха

— Яка вперта може бути корова! — сказала Пеппі й перестрибнула через огорожу. — І що з цього виходить? Що всі вперті — корови! Не інакше.
— Який гарний гайок! — захоплено вигукнула Анніка.
Вона видряпувалась на кожен камінь, що траплявся їм на дорозі. Томмі взяв із собою ножика, який йому подарувала Пеппі, й вирізав собі та Анніці палиці. Правда, він трохи порізав собі пальця, але й не думав плакати.
— Може, назбираємо грибів? — мовила Пеппі й зірвала великого червоного мухомора. — Цікаво, чи його можна їсти? Ну принаймні пити не можна, це ясно, отже, лишається тільки їсти. Бо що з ним іще зробиш? — Вона відкусила клаптик гриба й почала його жувати. — Смачний! — радісно мовила вона. — Але краще збиратимемо їх іншим разом, — додала вона й шпурнула мухомора аж до верхівки дерева.
— А що в тебе в кошику? — запитала Анніка. — Щось добре?
— А от я й не скажу тобі цього навіть за тисячу крон, — відповіла Пеппі. — Спершу треба знайти гарне місце, де можна посидіти.
Діти почали шукати гарного місця. Анніка знайшла великий плаский камінь, де можна було б розташуватися, але по ньому лазили червоні мурашки.
— Я з мушками не хочу сидіти, бо не знайома з ними, — заявила Пеппі.
— До того ж вони кусаються, — додав Томмі.
— Як вони кусаються, то й їх можна вкусити, — мовила Пеппі.
Томмі натрапив на галявину серед ліщини, і йому здалося, що там можна було б розташуватися.
— Ні, тут надто мало сонця для мого ластовиння, — заявила Пеппі. — А я його плекаю, бо що може бути краще за ластовиння!
Неподалік здіймався невисокий пагорб, і вони легко на нього вибралися. Нагорі була рівна місцинка, така завбільшки як балкон. Там вони й посідали.
— Заплющте очі, поки я накрию стіл, — наказала Пеппі.
Томмі й Анніка міцно стулили повіки й почули, як Пеппі відчинила кошика й зашелестіла папером.
— Раз, два, дев'ятнадцять — дивіться! — нарешті скомандувала вона.
Томмі й Анніка розплющили очі і аж скрикнули з захвату, коли побачили розкладені на камені ласощі. Там були й маленькі смачні бутерброди з котлетами й шинкою, і ціла купа оладок, посипаних цукром, і кілька копчених ковбасок, і три ананасові пудинги. Адже Пеппі вчилася куховарити в кока на кораблі свого тата.
— Ох, як добре мати санітарний день! — вигукнув Томмі, напихаючи рота оладками. — Якби кожен день був санітарний!
— Аякже, щоб я весь час мила підлогу! Це, щоправда, приємна робота, але втомлива, як її робити щодня.
Нарешті діти так наїлися, що навіть не мали сили поворухнутись і тільки мовчки грілися на сонці.
— Цікаво, чи літати важко, — за якийсь час озвалася Пеппі, задумливо дивлячись за край каменя. Круча стрімко спадала вниз, і до землі було далеко. — Думаю, що летіти вниз можна навчитися, — повела вона далі. — Вгору, звичайно, важче. Але ж можна почати з легшого. Мабуть, я зараз спробую.
— Не літай, Пеппі! — в один голос закричали Томмі її Анніка. — Пеппі, люба, не треба літати!
Але Пеппі вже стояла на краю урвища.
— Лети, ластівко, лети! І ластівка полетіла! — проказала вона і при слові "полетіла" звела руки й скочила з кручі.
За мить унизу щось глухо гупнуло. Це Пеппі ляпнула на землю. Томмі й Анніка підлізли до краю каменя і злякано глянули на неї згори. Пеппі підвелась і обтрусила коліна.
— Я забула, що треба махати руками! — весело гукнула вона. — Та й надто я обважніла від оладок.
Раптом діти похопилися, що пан Нільсон кудись зник. Мабуть, вирішив погуляти без них. Вони згадали, що бачили, як він недавно грався кошиком. Та поки Пеппі вчилася літати, вони не звертали на нього уваги. І от він десь дівся.
Пеппі так розсердилася, що вкинула один черевик у глибокий рівчак.
— Ніколи не треба брати з собою мавп, як кудись вирушаєш! Хай би пан Нільсон сидів удома й ловив бліх у коня. Так би йому й треба було!
Пеппі полізла в рівчак по свого черевика. Вода сягала їй по живіт.
— Треба використати нагоду і вимити ще й голову, — заявила Пеппі й пірнула у воду, тільки бульбашки спливли на тому місці, де вона стояла. — Тепер можна йти до перукаря, — мовила вона вдоволено, коли нарешті випірнула.
Вона вилізла з рівчака, взула черевика, і всі троє подалися на пошуки пана Нільсона.
— Чуєте, як на мені все хляпає! — засміялася Пеппі. — Сукенка каже: "Хляп, хляп", а черевики — "Хлюп, хлюп". Ох, як приємно! Спробуй і ти пірнути, — звернулася вона до Анніки, що йшла поряд така вичепурена, в рожевій сукенці, яка дуже личила до її русявих, золотистих кучерів, і в білих шкіряних черевичках.
Попередня
-= 13 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.


Останній коментар

Анастасія 19:21:59

Дв, очень круто!


Анастасія 19:21:05

Да, очень класно. Я очень лублю Астрід.


Виолета 13.05.2018

В I T


Додати коментар