Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Переспівниця

— Ні. Нехай полюють. Дві години на день замість тренувань. Радіус — чверть милі. Комунікатори і маячки обов’язкові. Що ще?

Я швидко переглянула свій список:

— Гейл. Без нього мені не впоратись.

— У якій ролі? Як друг, який весь час поряд, поки камери не бачать? Чи, може, ти хочеш, щоб ми представили його як твого нового коханого? — запитала Коїн.

Вона вимовила це без будь-якої злості чи умислу — навпаки, я б сказала, її слова прозвучали якось прозаїчно. Однак мене вони приголомшили.

— Що?

— Гадаю, ми повинні дотримуватися старого сценарію — роману з Пітою. Один крок убік — і публіка втратить до Катніс прихильність, — мовив Плутарх. — Особливо тепер, коли всі думають, що вона носить його дитину.

— Згодна. Отже, публіці подаємо Гейла як простого товариша по зброї. Так добре? — запитала Коїн. Я не могла відвести від неї погляду. Вона нетерпляче провадила: — Для Гейла цього достатньо?

— Можна сказати, що він твій двоюрідний брат, — мовила Фульвія.

— Ми не брат і сестра! — вигукнули ми з Гейлом воднораз.

— Знаю, але на камеру, мабуть, краще дотримуватися такої версії, — мовив Плутарх. — Поза камерою він увесь твій. Ще щось?

Такий поворот розмови не на жарт розізлив мене. Всі подумали, що я так просто можу відмовитися від Піти, що я закохана в Гейла, що все це була тільки гра! Мої щоки спаленіли. Сама тільки думка про те, що я за таких обставин можу завести коханця, була принизлива. Вихлюпуючи всю свою злість, я оголосила свою головну умову:

— Якщо війна закінчиться нашою перемогою, Піту помилують.

Запала мертва тиша. Я відчула, як Гейлове тіло напружилося. Треба було попередити його, але я не була впевнена щодо його реакції. Я ніколи не знала, як він ставиться до Піти.

— До нього не буде застосовано жодного покарання, — провадила я. Аж раптом мене осінила нова думка. — Так само, як і до інших полонених трибутів — Джоанни й Енобарії.

Якщо чесно, то мене мало хвилювала Енобарія, злюка з Округу 2, яку я ненавиділа. Але було якось неправильно кидати її напризволяще.

— Ні, — відповіла Коїн рішуче.

— Так, — випалила я у відповідь. — У чому їхня провина? В тому, що ви не забрали їх з арени? Хто знає, що зараз робить з ними Капітолій?

— Їх судитимуть разом з іншими військовими злочинцями і ставитимуться до них так, як вирішить трибунал, — сказала вона.

— Їм буде гарантована недоторканність! — я підвелася з крісла, мій голос лунав гучно і дзвінко. — Ви особисто пообіцяєте мені це перед усіма жителями Округу 13 і біженцями Округу 12. Якнайшвидше. Сьогодні. Ваше звернення буде записано на плівку для майбутніх поколінь. Ви оголосите себе і свій уряд відповідальними за їхню безпеку, а ні, то шукайте собі іншу Переспівницю!

Мої слова повисли в кімнаті. Ніхто не наважувався порушити мовчанку.

— Ось вона! Справжня! — прошепотіла Фульвія Плутарху. — Ще б костюм, а позаду вогонь і трохи диму.

— Так, саме те, що нам потрібно, — прошепотів Плутарх у відповідь.

Мені кортіло спопелити їх поглядом, але я усвідомлювала, що зараз це буде великою помилкою. Не варто відводити очей від Коїн. Я легко читала на її обличчі, як вона зважує мій ультиматум і вирішує, чи окупиться він.

— Що скажете, президенте? — запитав Плутарх. — За даних обставин ви можете офіційно оголосити про помилування. А хлопець... він іще навіть неповнолітній.

— Гаразд, — озвалася нарешті Коїн. — Але раджу тобі грати переконливіше.

— Гратиму, але тільки після вашої офіційної заяви, — відповіла я.

— Скличте сьогодні збори національної безпеки. Замість вільного часу, — звеліла вона. — Я виголошу офіційне звернення. У твоєму переліку є ще щось, Катніс?

Зіжмаканий папірець перетворився на м’ячик, я й далі стискала його в правій долоні. Я востаннє розпрямила аркуш і прочитала криві букви.

— Ще остання умова. Снігоу вб’ю я.

Вперше за весь час на вустах президента з’явилася ледь помітна посмішка:

— Коли прийде час, я дам тобі можливість обдумати все ще раз.

Можливо, вона має рацію. Насправді мені вже не так сильно кортіло вбити Снігоу. Гадаю, я можу покластися на Коїн і почекати, коли прийде час.

— Справедливо.

Очі Коїн опустилися на годинник. Вона також мусить дотримуватися графіку.

— Гадаю, тепер я можу залишити її на вас, Плутарху.

З цими словами вона вийшла з кімнати, а за нею і всі її підлеглі. Залишилися тільки Плутарх, Фульвія і ми з Гейлом.

— Просто чудово. Неперевершено, — Плутарх опустився на стілець і втомлено потер очі. — Знаєте, чого мені бракує найдужче? Більше за все? Кави. От я запитую себе, чому вівсянку й ріпу не можна запити кавою?

Попередня
-= 13 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!