Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Переспівниця

— Звісно, — прощебетала Фульвія. Те, що її ідею підтримали і навіть схвалили, вочевидь покращило їй гумор.

Таким своїм жестом Кресида згладила всі розбіжності у творчій команді: похвалила Фульвію (мушу визнати, заслужено), та й сама отримала шанс самостійно втілити своє бачення Переспівниці. Що цікаво — Плутарх не мав охоти погрітися у промінні чужої слави. Йому було досить, що акція «Атака в ефірі» спрацювала в цілому.

Тут я згадала, що Плутарх, як і на Голодних іграх, почувається старшим продюсером, а не рядовим членом команди. Його цікавлять не деталі, а кінцевий результат. Якщо ми переможемо у війні, отоді Плутарх прийматиме привітання. Й очікуватиме винагороди.

Президент оголосила нараду закритою, і Гейл покотив мій візок назад у палату. Ми трохи посміялися над тим, як нас прикрили. Гейл вважав, що ніхто не хотів виставитися дурнем, визнаючи, що не здатен нас контролювати. Я була трохи поблажливіша та припустила, що знімальна група не хотіла ризикувати, щоб після такого непослуху нам не заборонили виїжджати на місце бойових дій, адже матеріал вони відзняли таки непоганий. Мабуть, ми обоє мали рацію... Гейл мав зустрітися з Біпером в арсеналі, а я вирішила подрімати.

Здалось, я всього на кілька секунд заплющила очі, а коли розплющила їх, то аж здригнулася, побачивши Геймітча, який спокійно сидів на кріслі поруч із ліжком. Чекав. Якщо вірити годиннику, то цілком імовірно, що Геймітч чекав уже кілька годин. Перше, що спало мені на думку, це покликати свідків, однак рано чи пізно мені все одно доведеться переговорити з Геймітчем сам-на-сам.

Нахилившись над ліжком, Геймітч помахав у мене перед носом якимось білим шнурочком. Було важко зосередитися, але я одразу здогадалася, що то. Він кинув шнурочок на простирадло.

— Це твій навушник. Дам тобі останній шанс: ти його вставиш у вухо й носитимеш. Якщо ж витягнеш його ще раз, я змушу тебе одягнути ось це, — з цими словами він показав мені якийсь дивний головний убір, який я одразу ж охрестила хомутом. — Це альтернатива навушнику, от тільки вдягається вона на голову і защіпається на підборідді. Зняти її можна, тільки якщо маєш ключ. А ключ у мене. Якщо тобі вдасться якимось чином вивести її з ладу... — Геймітч кинув хомут на ліжко і витягнув із кишені маленький срібний чіп, — я накажу імплантувати тобі передавач хірургічним методом просто у вухо — тоді ти слухатимеш мене двадцять чотири години на добу.

Геймітч. У моїй голові. Постійно. Жах!

— Я обираю навушник, — пробурмотіла я.

— Щось я недочуваю, — мовив Геймітч.

— Я обираю навушник! — гаркнула я так, що, мабуть, розбудила половину пацієнтів.

— Ти впевнена? Бо, як на мене, всі варіанти гарні, — мовив він.

— Я впевнена, — сказала я і стиснула навушник у руці, а другою рукою жбурнула шолом просто Геймітчу в пику, але той легко його зловив. Мабуть, передбачив, що я так учиню. — Ще щось?

Геймітч підвівся і рушив до дверей.

— Так. Ти так довго спала. А я так довго чекав... тому я з’їв твій обід.

В око впала порожня миска від рагу й таця на столику біля ліжка.

— Я на вас донесу, — пробурмотіла я у подушку.

— Звісно, люба.

І він спокійно вийшов із кімнати, знаючи, що я ніколи ні на кого не доноситиму.

Я хотіла знову заснути, але не змогла. В пам’яті почали спливати вчорашні події. Бомбардування, охоплені вогнем винищувачі, обличчя поранених, яких уже немає серед живих. З усіх боків була смерть: остання мить перед тим, як на землю впала бомба; підбите мною крило винищувача; сам він із запаморочливою швидкістю носом врізається в дах складу, а на мене, безпомічну, прикуту до ліжка, падає стеля складу... Все це я бачила на власні очі або запам’ятала з ролика. До дечого й сама приклала руку, напнувши тятиву лука. Я ніколи не зможу стерти ці спогади з пам’яті.

В обідню пору Фіней приніс свою тацю до мене в палату, і ми разом переглядали по телевізору новий ролик. Фінея оселили в кімнаті на тому поверсі, де колись мешкала я, але в нього була настільки розладнана психіка, що він переважно проводив час у лікарні. Повстанці запустили в ефір ролик «Ви добре знаєте, хто вони такі й на що здатні», який змонтований був із відеозйомок мого візиту в шпиталь Округу 8 і коротких інтерв’ю Гейла, Богза й Кресиди, які бачили все на власні очі. Було важко дивитися на поранених — може, тому, що я знала, чим усе закінчиться. Коли з неба посипався дощ із бомб, я заховалася під ковдрою, затулила вуха подушкою й вилізла тільки в самому кінці, потому як усі вже загинули.

Фіней бодай не аплодував і не виголошував похвал. Він тільки сказав:

Попередня
-= 35 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!