Слава ЗСУ!

В ніс ударив солодкавий уїдливий запах, і в грудях шалено закалатало серце. Виходить, мені не привиділося. Спершу в моїй кімнаті залишили троянду. А тепер переді мною друге послання Снігоу. Рожеві й червоні красуні на довгих ніжках — такі самі квіти, як прикрашали наше з Пітою «гніздечко закоханих» у день інтерв’ю з переможцями. Ці квіти призначалися не для одного, а для пари закоханих.

Я постаралася все пояснити. Після детального огляду виявилося, що це абсолютно безпечні генетично модифіковані сорти троянд. Дві дюжини квітів. Трохи прив’ялих. Швидше за все, їх розсипали тут після останньої хвилі бомбардування. Команда в спеціальних костюмах зібрала їх і відвезла геть. Я була абсолютно впевнена, що в них не знайдуть нічого особливого. Снігоу знав, що робить. Він прислав їх із тією ж метою, з якою наказав забити на моїх очах Цинну. Щоб розчавити мене морально.

Як і тоді, я скипіла від люті, готова до відсічі. Та поки Кресида розставила по місцях Полідевка й Кастора, на мене накотила тривога. Я страшенно втомилася, мої нерви були напнуті як струни, і з тієї миті, як я побачила троянди, я не могла думати ні про що, крім Піти. Ліпше б я не пила тої кави! Чого-чого, а стимулянтів мені зараз зовсім не потрібно. Я тремтіла так, що це помітили всі, а ще я не могла ніяк відсапатися. Після кількох днів, проведених у бункері, я постійно мружилася, від яскравого світла боліли очі. И хоча надворі дув прохолодний вітерець, з обличчя у мене котилися великі краплі поту.

— То що мені конкретно робити? — запитала я.

— Скажи кілька речень, щоб показати: ти жива і борешся, — мовила Кресида.

— Гаразд, — стала я на позицію й подивилася на червону лампочку. І дивилася, і дивилася... — Вибачте. Але я не знаю, що казати.

До мене підійшла Кресида.

— З тобою все гаразд?

Я кивнула. Кресида витягнула з кишеньки хустинку і втерла мені обличчя.

— Може, давай я запитуватиму, а ти відповідатимеш?

— Гаразд. Так мені буде легше.

Щоб приховати тремтіння, я схрестила руки на грудях. Поглянула на Фінея — він весело задер угору обидва великі пальці. Однак його самого добряче трусило.

Кресида все підготувала.

— Отже, Катніс. Ти пережила нещодавнє бомбардування Округу 13, здійснене Капітолієм. Які твої враження в порівнянні з бомбардуванням округу 8?

— Цього разу ми були так глибоко під землею, що не відчували ніякої реальної загрози. Округ 13 живий, так само як і... — мій голос здригнувся, і з горла вилетів сухий рипучий звук.

— Спробуй сказати це речення ще раз, — мовила Кресида. — «Округ 13 живий, так само як і я».

Я вдихнула на повні груди.

— Округ 13 живий, так само...

Ні, щось було не так.

Присягаюся, я досі відчувала запах тих троянд!

— Катніс, усього одне речення — і ти на сьогодні вільна. Обіцяю, — сказала Кресида. — «Округ 13 живий, так само як і я».

Щоб розслабитися, кілька разів я помахала руками. Тоді вперлася кулаками в стегна, а потім просто звісила руки долі. Рот наповнився слиною, і я відчула, як до горла підкочується нудота. Ковтнувши, я розтулила рота, щоб вимовити нарешті те дурне речення, але не змогла, кинулася в ліс і розридалася.

Неможливо бути Переспівницею! Неможливо бодай вимовити одне дурне речення. Бо тепер я знаю, що будь-яке моє слово окошиться на Піті. Його катуватимуть. Але не вб’ють, ні, Капітолій не настільки милосердний. Снігоу все зробить, аби Піта за життя мріяв про смерть.

— Знято, — мовила Кресида тихо.

— Що з нею таке? — запитав Плутарх пошепки.

— Вона збагнула, для чого Снігоу Піта, — відповів Фіней.

До мене долинуло одностайне зітхання: тепер я знаю все. Цього вже не змінити. А Округ 13 не просто ризикує втратити Переспівницю — я цілковито розчавлена.

Мабуть, усім зараз хотілося мене співчутливо пригорнути. Але єдиною людиною, яка могла мене втішити, був Геймітч, бо він також любив Піту. Простягнувши до нього руки, я щось зронила — мабуть, покликала його на ім’я, і він одразу ж обняв мене й поплескав по спині.

— Все добре. Все буде гаразд, люба.

Ми сіли на уламок мармурової колони; я схлипувала, а Геймітч пригортав мене за плечі.

— Я більше не можу, — мовила я.

— Знаю, — сказав Геймітч.

— Я тільки й думаю, що буде з Пітою через те, що я згодилася стати Переспівницею! — випалила я.

— Знаю, — Геймітч дужче обняв мене.

— Ви помітили? Як дивно він поводився? Що з ним роблять?

Схлипуючи, я хапала ротом повітря, однак вичавила з себе ще одну останню фразу:

— Це я в усьому винна!

А тоді в мене почалася істерика, руку мені протяла голка — і світ поплив перед очима.