Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Переспівниця

Мені стало зле. І тут Прим поставила запитання, яке давно крутилося у мене на язиці:

— І таке зробили з Пітою? Викликали спогади про Катніс і змінили їх так, що тепер він її ненавидить?

Біпер кивнув.

— Нові спогади такі страшні, що він бачить у Катніс загрозу для свого життя. І намагатиметься її вбити. Таке наше припущення.

Я затулила обличчя руками. Цього не може бути! Це неможливо! Щоб Піта забув, як він мене кохає... Хіба це комусь до снаги?

— Але це поправимо, правда? — запитала Прим.

— Гм... у нас дуже мало відомостей про такі методи катування, — відповів Плутарх. — Тобто взагалі ніяких. Якщо такі методи колись і використовувалися, то в нас немає доступу до звітів.

— Але ж ви все одно спробуєте? — наполягала Прим. — Ви ж не збираєтеся просто замкнути Піту в темній кімнаті, щоб він там страждав на самоті?

— Звісно, що ми зробимо все можливе, Прим, — мовив Біпер. — Просто ми не певні, чи наші спроби матимуть успіх. Страх викорінити найважче. Саме його наш мозок запам’ятовує найкраще.

— Не відомо, до яких спогадів вони докопалися, окрім тих, що стосуються Катніс, — сказав Плутарх. — Ми залучили психологів і військових медиків. Особисто я переконаний, що ми досягнемо успіху і Піта повністю одужає.

— Ви переконані? — запитала Прим з іронією в голосі. — А що думаєте ви, Геймітчу?

У маленьку щілину між пальцями я зиркнула на Геймітча. Він виснажено зітхнув і неохоче визнав:

— Гадаю, Піті може стати трохи ліпше. Але... сумніваюся, що він колись стане таким, як був.

Я щільно затулила обличчя долонями, відгороджуючись від світу.

— Принаймні він живий, — мовив Плутарх нетерпляче. — Сьогодні ввечері в прямому ефірі Снігоу публічно стратив Пітиного стиліста і всю підготовчу команду. Ми й гадки не маємо, що сталося з Еффі Тринькіт. Піта в поганому стані, але він тут. Із нами. А це уже набагато краще в порівнянні з тим, що було дванадцять годин тому. Не забуваймо про це, гаразд?

Спроба Плутарха підбадьорити мене — приправлена новиною про смерть ще чотирьох, а можливо, і п’ятьох людей — мала кепські наслідки. Порція. Пітина підготовча команда. Еффі. Всі мої намагання побороти сльози закінчилися тим, що я знову почала задихатися. Зрештою лікарям не залишилося іншого вибору, як дати мені снодійне.

Прокинувшись, я подумала: я ще зможу засинати сама, чи тепер мені завжди потрібна буде доза снодійного? Я раділа з того, що мені наступні кілька днів заборонили розмовляти, бо мені не було чого сказати. І не хотілося нічого робити. Власне, я була зразковим пацієнтом, а мою апатичність сприймали як добровільну покору волі лікарів. Мені навіть плакати не хотілося. Перед очима стояло обличчя Снігоу, а внутрішній голос шепотів: «Я вас уб’ю».

Мама з Прим по черзі сиділи біля мене, умовляючи з’їсти бодай щось. Час від часу приходив хтось і приносив мені свіжі новини про Піту та його стан. З Пітиного тіла вже вийшло чимало отрути мисливців-убивць. За ним доглядали тільки незнайомці, вихідці з Округу 13: до Піти не підпускали жодного мешканця Округу 12 чи Капітолія, щоб не ворушити небезпечних спогадів. Команда спеціалістів із ранку до ночі працювала над тим, щоб допомогти Піті одужати.

Гейлові заборонили мене навідувати: через ушкодження плеча йому прописали постільний режим. Однак на третю ніч мого перебування в лікарні, коли світло згасло і оголосили сонну годину, він непомітно проник у мою палату. Не мовивши і слова, він тільки ніжно провів кінчиками пальців по синцях на моїй шиї, поцілував мене в чоло і зник.

Наступного ранку мене виписали й наказали не рухатися й не говорити без потреби. Оскільки на руці у мене не було розкладу, я безцільно блукала коридорами, чекаючи, поки Прим звільниться від своїх обов’язків у лікарні й покаже мені нашу нову кімнату. 2212. Ідентичну попередній, от тільки без віконечка.

Тепер Денді діставав щоденний пайок, а ще. він отримав коробку з піском — вона стояла під умивальником. Коли Прим почала вкладати мене в ліжко, він вистрибнув на подушку, вимагаючи уваги. Прим узяла його на руки, але вся її увага була зосереджена на мені.

— Катніс, я знаю, тобі важко через те, що сталося з Пітою. Але не забувай: Снігоу мучив його кілька тижнів, а у нас він тільки декілька днів. Є шанс, що колишній Піта, той, який так міцно тебе кохав, нікуди не зник. Він намагається пробитися до тебе. Ще зарано здаватися.

Поглянувши на сестру, я зловила себе на думці про те, що Прим успадкувала в нашій родині все найкраще: мамині золоті руки, батькову поміркованість і мою войовничість. Було в ній і щось абсолютно унікальне, притаманне тільки їй: вміння вирізняти в хаосі життя, що там і до чого... Невже вона має рацію? Невже є шанс, що Піта не зовсім утрачений?

Попередня
-= 56 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!