Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Переспівниця

Щодня я робила все від мене залежне, щоб допомогти. Відвідувала поранених. Записувала зі своєю знімальною групою короткі агітки. Мені не дозволяли брати участь у воєнних діях, але запрошували на військові наради, а це уже щось. Тут мені було набагато краще. Я почувалася вільніше, на руці не було розкладу, ніхто не обмежував мене в часі. Я жила у повстанських селах і довколишніх печерах. З міркувань безпеки мене часто переселяли з одного місця на інше. Вдень мені дозволяли полювати скільки заманеться — за умови, що поруч завжди буде охоронець і я не заходитиму задалеко. Я відчувала, як завдяки свіжому гірському повітрю повертається моя фізична сила, як прояснюється в голові. Однак коли туман розвіявся, я ще гостріше усвідомила, що ж сталося з Пітою.

Снігоу вкрав його в мене, змінив його до невпізнання й повернув назад. Богз, який приїхав у Округ 2 разом зі мною, зізнався: хай операцію добре спланували й підготували, врятувати Піту виявилося надто легко. Богз вважав, що якби Округ 13 не спробував урятувати Піту, то рано чи пізно його б усе одно доправили мені. Підкинули б у якийсь округ або просто в Округ 13. Пов’язавши йому великого банта й прикріпивши листівку з моїм іменем. Такий собі подарунок, запрограмований, щоб мене вбити.

Тільки зараз, коли він став не схожий сам на себе, я вповні оцінила колишнього Піту. Навіть більше, ніж якби він помер. Оцінила його доброту, стійкість, тепло, за яким ховався несподіваний жар. Цікаво, скільки людей на світі, окрім Прим, мами й Гейла, люблять мене беззастережно? Гадаю, у моєму випадку відповідь буде — ніскільки. Іноді, залишаючись на самоті, я витягала з кишені перлину і намагалася згадати хлопця з хлібом, його дужі руки, які в поїзді відганяли мої нічні кошмари, його поцілунки на арені. Силкувалася зрозуміти, що втратила. Але навіщо? Його немає. Піти немає. Хай що було між нами, воно в минулому. Все, що залишилося, — це моя обіцянка вбити Снігоу. Я повторювала собі цю обіцянку щонайменше десять разів на день.

В Окрузі 13 тривало лікування Піти. І хоча я не запитувала, Плутарх завжди веселим тоном повідомляв по телефону: «Добрі новини, Катніс! Здається, нам майже вдалося переконати його, що ти не мутант!» або «Сьогодні він дозволив нагодувати себе пудингом!»

Коли слухавку брав Геймітч, він похмурим тоном повідомляв, що Піті не стало краще. Слабкий промінчик надії подарувала моя сестра.

— Прим запропонувала знову його накачати, — повідомив Геймітч. — Активізувати змінені спогади про тебе, але при цьому дати йому дозу заспокійливого, наприклад, морфлію. Ми так і вчинили і показали йому запис вашої розмови в печері, коли ти розповідала історію про те, як роздобула козу для Прим.

— Йому стало ліпше? — запитала я.

— Ну, якщо вважати, що зніяковіння краще, ніж страх, тоді так, — мовив Геймітч. — Але я не впевнений. Йому на кілька годин забрало мову. Він був у ступорі. Коли нарешті отямився, то запитав тільки про козу.

— Ну звісно, — мовила я.

— Як справи у вас? — поцікавився Геймітч.

— Без змін, — відповіла я.

— Ми відсилаємо до вас команду на підмогу. Біпера та ще кількох, — сказав він. — Мізки, так би мовити.

Коли «мізки» приїхали, я зовсім не здивувалася, побачивши серед них Гейла. Я припускала, що Біпер привезе його — не через його велику обізнаність у сучасних технологіях, а для того, щоб він придумав пастку для тих, хто ховався в Горішку. Ще з самого початку Гейл запропонував поїхати зі мною в Округ 2, але я розуміла, що відриваю його від важливої роботи з Біпером, тому відмовилася. Сказала йому, щоб залишався там, де його найбільше потребують. Мені не хотілося казати Гейлові, що його присутність тут тільки дужче ускладнить ситуацію з Пітою.

Гейл знайшов мене одразу по приїзді. Я сиділа на колоді на околиці селища й патрала гуску, а біля моїх ніг лежала ще дюжина впольованих птахів. Саме почався сезон міграцій, і гуси мандрували великими ключами, тому полювати було легко. Не мовивши й слова, Гейл сів поруч і заходився скубти гуску. Ми впоралися з половиною здобичі, коли він нарешті промовив:

— Нам самим бодай щось із цього дістанеться?

— Так. Більшість здобичі йде на польову кухню, однак я завжди віддаю кілька пташок тим, хто бере мене на ніч, — мовила я. — За те, що прихистили.

— А честі прийняти тебе не досить? — запитав він.

— Це ти так гадаєш, — відповіла я. — Однак ходять чутки, що переспівниці шкідливі для здоров’я.

Ми знову замовкли й продовжили скубти птахів. А тоді Гейл сказав:

— Вчора я бачив Піту. Крізь скло.

— І що думаєш? — запитала я.

— Дещо егоїстичне, — мовив Гейл.

Попередня
-= 60 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!